Том 12 - Леся Українка

разі, коли б через що-небудь неможливо було перейти в лічебницю або коли б се було зважено в лічебному відношенні рівнозначним (бо на квартирі, певне б, вийшло дешевше). Коли б треба було уряджувати Шльоню] на іншій квартирі, то я б для сього приїхала в Київ скоріше, коли ж комбінація з квартирою не годиться, то, либонь, краще мені посидіти тут, поки погода дозволить, головно для того, що тут мені жити далеко дешевше, ніж в Києві, а я б хотіла як можна менше тратити на себе сими часами. Що ж до моєї власної поправки, то се річ все одно проблематична при даних умовах, і хто зна, де мені було б краще — і в Києві погано, і тут нелегко — фізично, звісно, тут спокійніше й вигідніше, але ж хоч як держи себе в руках, то все-таки се дає більш внішні, ніж внутрішні результати: «стульев ломать» не буду, бо «не розпускаюсь», але наскільки така внішня «врівноваженість» помагає дійсній і придає здоров’я, про те не берусь судити, бо я не медик,— може, вона й помагає фізичним умовам робити своє діло, а може, й ні, не знаю. Знаю тільки, що якби не думка про інших (папі, видно, хочеться, щоб я довше побула) та про економію, то я б уже давно була в Києві.

/ Чом ти не пишеш, чи послала ти т[ьоті] Саші гроші і, коли послала, з яких сум? Мій замір помагати їй не змінився, бо я ж мала се робити не в тім разі, якби в мене були «зайві» гроші, а у всякім разі,— т[ьотя] Саша має на се право більш, ніж хто з наших кревних.

Сумно стоїть справа з «Просвітою». Ну, чей же, «бог помилует»... Я думаю, що тут все винне те ідіотське не-домисліє і нерозуміння української мови, через яке такі слова, як «просвіта», «спілка», «рада», вважаються жупелами, хоч би в якій комбінації вживались. За дурною головою нема й ногам супокою!

Чи питала тебе Дора про папин йод? Папа жде відповіді. Здоров’я папине не поганої, але одишка все ж трохи єсть. Цілую всіх, а утю найбільше.

Леся

104. ДО Г. М. ХОТКЕВИЧА

12 березня 1907 р. Колодяжне 27. II 1907.

Дорогий товаришу, з мого недавнього листа побачили Ви, либонь, що можна вже далі не говорити про «непорозуміння» і т. д.— можливо, що винен був мій «невменяе-мый» стан, а, може, якісь «помилки стилю» і з Вашого боку. Зрештою, все добре, що добре кінчається, а я думаю, що воно вже кінчилось і не зле,— правда ж? Про драму ж Вашу повинно бути ніяково говорити для мене, а не для Вас, бо мені дуже прикро, що я не зуміла в свій час пристроїти її і через те Опп[оков] Вам дорогу перебіг. Але ж я справді не мала змоги пристроїти її, хоч і старалась. Тепер, на жаль, у мене тут нема більш примірника, бо один я віддала пр[офесорові] Кр[имсько]му (адреса: Москва, Лазаревский институт восточных языков, проф[ессору] А. Е. Крымскому), а другий відіслала, як Ви доручили, пані ЄІфименко]. Не знаю, чи єсть у мами ще де примірник, але в м е н е вже більш нема ні одного ні тут, ні в Києві. Може, я маю написати Кр[имсько]му, щоб передав того примірника, що в нього, Ч.-Кушу? Або, може, для більшої швидкості Ви самі напишете Шримсь-ко]му? Сповістіть зараз, як зважите. Краще напишіть самі або Кр[имсько]му, або Єф[именко], бо Ваш лист може зо мною розминутись і взагалі може вийти яка-не-будь плутанина. Діло в тім, що я хутко можу виїхати звідси і сама ще не знаю куди, може, в Київ, може, в Крим, а може, й за кордон (куди саме за кордон, теж не знаю),— бувають же такі становищаі Може, поїду ще в яке-небудь несподіване для мене самої місце... Все це мусить рішитись за ці найближчі 2 тижні, тоді я Вам напишу, де саме буду, а може, ми з Вами ще й у Львові побачимось — «чем черт не шутит!»

До Кр[имсько]го я все-таки зараз напишу і попрошу його відповісти скоріше на Вашу адресу, чи говорив він з Опп[оковим] і що з тих переговорів вийшло, але ще поки що не казатиму йому посилати рукопис в Київ. Добре так?

Що за чудернацька «семейная» часопись, про яку Ви пишете? Зроду такої не було!

Коли напишете до мене зараз, то ще Ваш лист застане мене тут.

Простіть, що більш не пишу: у мене тепер більш ніж коли «душа не на місці» і, крім того, дуже заклопотана голова усякими нагальними й трудними справами. Не беріть мені за зле, коли який час знову буду «неможливою під всіма взглядами» в справі кореспонденції,— віри гідні люди могли б Вам посвідчити, що я тепер «заслуживаю снисхождения» навіть в разі якоїсь великої провини з мого боку. Сподіваюсь, Ви мені повірите на слово «без подробного изложения фактов», бо на те изложение не маю тепер ні часу, ні психічної змоги. Будьте здорові і не дивуйте з моїх листів. Коли, читаючи їх, подумаєте, «чи вона не здуріла?», то, либонь, не далеко будете від правди...

Ваша приятелька Л. К.

105. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

12 березня 1907 р. Колодяжне 27. II. 1907.

Дорогая Лілієнько! Отримала твого листа від 25-го і спішуся послати відповідь так хутко, як се тільки можливо по тутешніх умовах (повезуть до міста завтра раненько). Матеріальна можливість подорожі для Шльоні] така: в найближчий момент для сеї мети е 300 p., а потім я можу врядити так, що він матиме 1000 р. на рік хоч років на два вперед. Він, певне, буде трохи упиратись і мені прийдеться трохи діалектики потратити, щоб переконати його, що сі гроші треба вжити на його лічення, але я певна, що переконати буде не дуже трудно, якщо мені ніхто не заважатиме збоку і якщо Щльоня] сам тямитиме справжню потребу такого поступування. Родичі його про його матеріальні шанси знають дуже мало або й нічого, то з ними на сю тему радитись мало користі, а може, ще й шкода буде. «Знаменитость», по-моєму (Кльоні можна сказати, що се треба ради мене), конечне треба покликати, особливо в виду того, що ти мені написала тепер про теперішнє відношення ФІеоктисти] С[еменівни] до здоров’я КІльоні] (я се, як ти тепер бачиш, провиділа!), та,