Том 12 - Леся Українка
рік, може, навіть Галілеєве одречення можна зробити, бо таки людина більш не видержить, ніж її сила дозволяє, та й то, якби річ була тільки в мені, то, може б, я й видержала ще, але наражати Кльоню на дальшу турботу я вже не могла, се занадто стращно. Сподіваюсь, що тепер матимем спокій хоч від людей, коли не від іншого чого. Тим часом все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим. Хотілось би дуже побачити тебе, і Миха-ля старшого, і Михаля меншого, та навряд чи се можливо, бо до половини августа ніяк не слід нам зоставатись тута — душно, тісно якось у Києві літом.— а наїздити в Зелений Гай я не рішаюсь, бо на Кльоні всяка втома подорожна зле відбивається (кожен раз або кров, або підвищення t°), то треба вже «простим штихом» їхати. Якби ще не тії Лохвиці та Ромодани, що вимучують чоловіка до краю, то можна б одбігти трохи, а так страшнувато. Все-таки К[льоня] хоч і поправився значно (тепер лікар уже тільки в одному — правому легкому (і то в «верхушці») знаходить процес, а в Ялті знаходили в обох, і то десь глибоко) — а все ж виносливість його невелика.
2. VIII. Перебила собі писання всякими дрібницями, а тим часом папа з Оксаною над’їхали. Тепер уже з мого боку перешкод до виїзду нема, і якщо Кльоня завтра одержить звістку, що він уже «переведений» в сімферопольський суд (йому треба хоч номінально «числиться» в якомусь суді, поки скінчиться 5 літ служби, щоб потім мати право бути «присяжним поверенным»), то ми в суботу або в неділю й рушимо. Буде дуже досадно, коли через сю справу або через що інше виїзд затягнеться, бо одно, що недобре тут сидіти літом, а друге, що з’явилася знов тут Кльони-на мати (рідна) — він поки що не знає про се, бо вона ще не припиталась до нього, але як припитається, то се буде така халепа, що страх, я аж подумати боюсь! Коли б уже швидше виїхати! Ся жінка, кажуть, просто до божевілля довести може...
План наш тепер такий, щоб їхати на Севастополь залізницею, потім оселитись десь там недалеко (певне, в Балаклаві) і пробути виноградний сезон, себто місяців
4 Ѵг—2, а потім К[льоня1 навідається в Сімферополь і там або командировку візьме, коли здоров’я дозволить і умови нетяжкі будуть, або припишеться в адвокати з тим, щоб роботу справжню почати аж тоді, коли поздоровшає радикально (бо нову професію починати полуслабомутруд-но). Я надіюсь, що буду іепер більше писати і що життя моє восени буде легше, ніж було весною,— може ж, тая «супротивная» хвиля вже, нарешті, минає!
Була я позавчора на «Просвіті» — там літній штиль, всі комісії, крім видавничої, «в бездействии».
Гр[інченко] тобі кланявся, просив нагадати за «Спар-така»'і ще за якусь роботу, дуже бідкався, що ми обидві не будемо в Києві зимою.
Ну, обриваю, бо наші хутко здіймуться їхать. Цілую міцно тебе, Михалів і всіх рідних.
Твоя Леся
Кльоня дуже дякує за привіт і за добрі почуття. Тепер він «бавить гостей», а напише, може, згодом.
116. ДО О. П. КОСАЧ (матері) І П. А. КОСАЧА
23 серпня 1907 р. Запоріжжя 10. VIII. 1907. Александ-
ровск.
Любії мої!
Оце ми вже їдемо. Поки що без інцидентів. Шльоня] почувається нічого собі. Тут ми спинялися на ніч, бо дві ночі провести в вагоні було б трудно, тим більше, що на другу ніч вже не було плацкарт, а тіснота і духота були страшенні. В Севастополі будемо або в 5 г. рано (тепер
12 дня), або як ще де заночуємо, то ввечері. Будьте здорові, цілую всіх. Шльоня] кланяється.
Ваша Леся
117. ДО РОДИНИ КОСАЧІВ
ЗО серпня 1907 р. Балаклава 17.VIII. Балаклава,
Новая Набережная, д[ача] Соколовой.
Любії мої! Досі не знаю, хто з вас у Києві, а хто де, тому листа до папи посилаю Марусі Крив[инюк]. І прошу, довідавшись, переслати по призначенню. Не гнівайтесь, що не прошу вас об тім. Я знаю, що Гусіца в сих ділах не дуже акуратна, а мама і так має клопоту досить (та може й дома не буде в момент приходу листа, а він тим часом ще згубиться), Лілія ж, може, вже на Волині, та й Оксана, може, теж. Як отримаю од вас яку звістку, тоді напишу довше. Поки що маємось ми добре, тільки все спимо після подорожніх та перед- і після- виїзних клопотів. Шльоня] на сей раз переніс дорогу краще, ніж минулі рази. Хату й утримання маємо добрі, то є шанси, що добре і хутко поправимось. Міцно цілую всіх, хто є вдома. КІльоняІ кланяється і вітає. Будьте здорові.
Ваша Леся
118. ДО Б. Д. ГРІНЧЕНКА
17 вересня 1907 р. Балаклава 4/ІХ 1907, Балаклава,
Новая Набережная, д[ача] Соколовой
Вельмишановний Борисе Дмитровичу!
Прошу вибачити, що я не зараз відписала до Вас,— була зайнята всякими конечними справами, та, головно, виясненням своїх літературних шансів. Я, бачте, викінчую тепер аж дві чималі віршовані драми (маю надію, що се таки будуть драми справжні, себто здатні до постановки на сцені). Одна з них уже «законтрактована» іншим видавництвом, а другу я могла б і хотіла б дати Вам, тільки боюсь обіцяти зробити се раніш декабря,— боюся або збрехати, або дуже перетомитись, коли визначу коротший термін. Ся річ вимагає чимало роботи і навіть читання всяких «джерел» — хоч се і не вважається для белетриста обов’язковим, але я відношусь до сеї своєї речі дуже серйозно і хотіла б ужити всеї сили, щоб зробити її чимсь людським. Через сі дві великі роботи я вже не маю тепер ні часу, ні настрою для дрібних віршів тощо. Отож, коли не можете ждати моєї драми до декабря, то нехай ідуть до друку ті вірші, що я колись дала д. Єфремову; ото тільки що не пам’ятаю «за давностью времен», які то, власне, були вірші і чи не були вже вони потім надруковані де за
