Том 12 - Леся Українка

Якби вдалося мені викінчити призначену для Вас драму раніше декабря, то, звісно, я й прислала б Вам її не гаючись. З деяких причин мені самій хотілось би якнайскоріше покінчити з сими двома роботами, але ж таки «вище чуба не підскочиш», через те і не буду обіцяти.

Щодо мого здоров’я, то воно ніколи не вважало за свій обов'язок бути нормальним, а вже й за те спасибі, що до

якого часу воно терпить оці мої «усиленные литѳратурные занятия». При сьому я добре пам’ятаю, що «до пори жбан воду носить, доки му ся вухо не ввірве», але ся «істина» ще більше придає мені натхнення, і я, коли не їм винограду, то пишу,— оце і все «поробляння» (правда, ще часом плаваю човном по морю).

Дуже дякую за бажання прислати мені Ваші твори. У мене, власне, нема нічого з Ваших драматичпих речей.

До 16 сього місяця я пробуду тут на дачі Соколової, а далі ще сама не знаю своєї адреси, то як знатиму, то і Вас сповіщу. Між іншим, як будете вдруге писати, то майте на увазі, що я з 25/ѴІІ ношу вже прізвисько Квітки (се я тому зазначаю, що тут поштарі не дуже знають моє дівоче прізвисько, а сама я сим «офіціальностям» значення не придаю).

Мій чоловік дякує за привіт і просить передати Вам і Вашій родині його щире привітання. Здоров’я його все поправляється, є надія, що й зовсім вигоїться.

З великою пошаною Леся Українка

119. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23 вересня 1907 р. Балаклава 10/ІХ 1907

Люба мамочко І

Я отримала твого листа саме в той день, коли вже хтіла посилати телеграму з запитом про твоє здоров’я, через те подвійно була рада з того листа. Але звідки се така халепа? От уже іменно «на гладкій дорозі»! Все-таки добре, що се хоч не перелом, бо хоч ті розтягнення і вперті, а все ж перелом гірше і небезпечніше. Тепер тільки треба витримати, щоб нічим не надвереджувати ноги, а за це то я боюся, знаючи, що ти не дуже-то вмієш витримувати до кінця скільки-небудь затяжну курацію, але надіюся, що, може, Ліля не так ще хутко виїде, то вона вже догляне. Я не писала сії дні тобі на відповідь, бо дуже була зайнята «улітами». Під впливом «осаждающих» мене просьб від усяких редакторів збірників (очевидно, мода на альманахи вернулася) я заходилась кінчати не тільки ту драму, що сей рік почата («Руфін і Прісцілла»), але й давно почату, та відложену в довгий ящик драму про скульптора серед пуритан, і взялась до неї дуже ретельно, бо щось мені чується, що як не скінчу тепер, то так вона вже й залишиться, а мені її шкода — es liegt mir doch etwas daran l. Тільки оце на кілька день зважила зробити перерив, бо почала було перетомлюватись, а там знов приймусь. Тут час і обставини дуже сприяють такій роботі, бо клопоту з господарством нема ніякого, маючи обід і вечерю від хазяйки, до того ж і Кльоня не потребує «ухода», бо настільки зміцнів, що все собі робить сам, та ще й мені часом де в чому (наприклад, в переписуванні) помагає. За цей місяць ні крові, ні підвищення температури у нього не було, та й кашель дуже зрідка озивається, бувають такі дні, що й зовсім не кашляє. Ми се пояснюємо собі надзвичайно чистим повітрям нашого теперішнього мешкання, бо різко замітно зменшився кашель, як тільки ми спровадились на сю дачу. Тут хоч не дуже тепло, зате пороху зовсім нема і нема тої тісноти, що робить центр Балаклави таким загидженим і противним. Навіть часті переломи погоди — се ж тепер теє «равноденствие» — досі не зробили видимої шкоди здоров’ю. Тільки втому Кльоня досі переносить дуже погано, як тільки попише або почитав трохи більш, ніж слід, зараз перестає їсти, блідне і якось прив’ядає. Та все ж потрошку хоче щось робити. От просив запитати тебе, чи не придались би до «Рідного краю» критичні замітки про новітні збірники народних українських пісень, се мав би бути ряд нарисів (на кілька номерів) під спільним заголовком; мають бути розглянуті збірники галицькі (Людкевича, Івана Колесси, Філарета Колесси)

і видані в Росії (Ліньової, Конощенка і т. і.) — матеріал чималий, публіці маловідомий, а досить цікавий. Виклад має бути популярний (як в тій рецензії, що так було сподобалась тобі). То ти напиши, чи воно придалось би (може, часто друкувати щось про музику та етнографію «Рідному краю» не до програми абощо), а «якщо той», то хутко й отримаєш якийсь «матеріал». Я тепер в періоді викінчування, то, певне, докінчу і давно обіцяну «Рідному краю» ноемку,— досі не зробила сього не з браку охоти, а з браку відповідного сій темі настрою. З коротших віршів якось не знаходжу «достойного», може, згодом що-небудь кращого напишу, то надішлю.

Чи ти, мамочко, не знаєш адреси Олеся (vulgo 92 Кан-диби)? Мені б хотілося щось йому написати, та не знаю куди.

Щодо постійних співробітників, то чи не попробувала б ти списатися з Капельгородським (адреса є на «Просвіті»),— з нього виробляється нічого собі публіцист, і, може б, він навіть міг в Київ переїхати, якби мав там постійну роботу,— щось він наче натякав про се в листах до земляків.

Чи приходив до тебе Пахаревський в справі «Блакитної троянди»? Він з товариством хоче її ставити і писав до мене, просячи цензурного примірника або виправленого тексту. Я його направила до тебе, щоб попросив тих коректурних аркушів, що вже мусять бути готові у Кульженка. A propos 93, як там з тим дальшим друком? Я б хотіла, щоб ролі розписувалися з друкованого, а то там чепухи якої-небудь понаписують, не розібравши гаразд, та так і вивчать. Дуже хотілось би знати, як з тим справа стоїть.

Як же в нас дома? Чи вже знов хто куди поїхав — Ліля, Оксана? На коли призначено Микосевий шлюб?

Міцно цілую тебе і всіх наших, хто є при тобі. Кльоня кланяється і вітає всіх вас. Поправляйся ж, люба мамочко, і, пробі, не спішися виходити з хатиі

Твоя Леся

120. ДО РАДИ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА У КИЄВІ

19 жовтня 1907 р. Ялта

Висловлюючи сим листом бажання балотуватись у члени