Том 12 - Леся Українка

з них 3 р. заплатила б за нього членської вкладки в «Просвіту» за 1907 p., 1 р. на фонд Грінченка, а 1,15 к. на будову дому «Просвіти» (причому се треба вписати в приход під такою назвою: «З продажу пожертвуваних від автора на сей предмет примірників брошури «Початки науки про права конституційні»). Сі 1,15 к. виручив незалежно від тих, примірників, що були дані самій «Просвіті» і доручені для продажу Волошинову, отже, коли Волошин що продав з сеї книжки, то треба ту виручку прилучити до сих 1,15 під одну рубрику.

Кльоня просить тебе взяти собі квитанцію про членську вкладку, бо сі справи (рахунки) торік велися часом пебрежно, то краще, щоб у тебе був «знак». Ще ми були б дуже вдячні, якби ти нам прислала новий збірник пісень Конощенка (що публікується в «Раді») — може б, і сама книгарня могла б вислати, якби хто замовив. А то ще, якщо можна, просили б ми взяти з бібліотеки «Просвіти» і прислати нам (хоч і на моє ймення) томи (І і

II томи етнографічних матеріалів Грінченка, де народні казки, а може, ще в кого з знайомих знайдеться який том з казками) «Зап[исок Наукового] Товариства ім[ені] Шевч[енка] (переважно, здається, записи Гнатю-ка), або казки Рудченка, або Чубинського, взагалі всякі народні укр[аїнські] казки).

Се сдине читання, що не томить голови Щльоні], всяке інше йому трудне, а сидіти так нудно, бо йому ж ні гуляти, ні робити що-небудь не дозволяють (та навряд чи й міг би він). Живемо все-таки під Дамокловим мечем... Може б, хто з молодих людей взяв би на себе послати сю посилку, бо я навіть не хочу накидати на тебе сей клопіт. Може, Степан, бігаючи на пошту по просвітних орудках, узяв би й се відправити? А я б йому якогось гостинця за це привезла. Як там Степанова наука? Чи ходить до тебе Дмитро вчитися? Я було за своєю бідою в минулих листах ні про що вже не питала, але мені таки часом дуже хотілось би знати, що і як там діється в Києві. Хто у нас тепер головою на «Просвіті»? Чи поїхав Грінч[енко] за кордон? Якщо ні, то, зустрівши його, скажи, що тепер я могла б переглянути ті його переклади, про які ми з ним говорили,— як хоче, нехай присилає (дай йому мою адресу).

Найбільше мені прикро, що не знаю нічого про Миха-ля,— воно мені раз у раз сниться, і мордоньку його я все держу на столі коло себе. Як там воно мається, малесеньке? А що Микось і Дора, не збираються на Великдень в Колодяжне? Тут було, нарешті, весна почалась, а це вчора й позавчора знов якась буря нахватилась, і гори побіліли, і в нас так похолодніло, що збираємось грубку палити. З тим Кримом щось непевне робиться! Чи се вже таке наше щастя?..

Будь здорова, моя любая Лілія, та черкни словечко, як ви там маєтесь. Цілую тебе міцно, Кльоня теж.

Твоя Леся

112. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

27 квітня 1907 р. Ялта 14. IV. 1907.

Горный проспект, д[ача] Розанова, панс[ион] Денике.

Любая Лілеєнько!

Спасибі за скору висилку грошей, а то тут «переднівки» тяжкі. Про вологодський збірник говорив зо мною перед виїздом відпоручник Харламова, і ми зважили попросити «Раду» приймати рукописи до мого повороту; і той відпо-ручник мав надрукувати про те оповіщення та й пішов од мене в «Раду». Мені ж надіслано дуже мало рукописів, але я їх перешлю Харламову, додавши й своє.

Наші діла нічого собі. Перше у Кльоні була ранкова t° нижча 36, але тепер внормувалась і менше 36,2 не буває. Увечері не вище 36,7. Апетит добрий, не раз по ночах їсть, тільки сон поганенький і болі в грудях бувають. Все-таки лікар з нього задоволений. Я маюся не зле, тільки невралгія часом мучить. Цілую всіх вас.

Леся

Пишу в аптеці, щоб не гаяти часу, хоч олівцем.

113. ДО РОДИНИ КОСАЧІВ

12 травня 1907р, Ялта 29. IV. 1907, Ялта,

Горный просп[ект], д[ача] Розанова, пане [нон] Денике.

Любії мої! Все збираюся написати довгого листа і все ніяк не зберуся, почасти через всякі дрібні околочності, а більше через лінощі (треба б було хоч сим відсвяткувати Великдень). Правда, була занята й поважним ділом: переписала і послала у Вологду своє «На руїнах» (pendant 1 до етюда «У полоні»), а з тим і інші рукописи, які були у мене, — слава богу! — се зайняло деякий час.

Рада я, що Тося у Києві відпочине трохи,— як його здоров’я? Як мається тьотя Саша і де вона тепер, теж і Паша з сімейством?

Ми маємось гаразд, наскільки можливо. Була велика япека, і се трохи вадило Кльоні, але тепер погода «олімпійська» і вже краще. Цілую вас усіх. Михальові пишу окремо. Кльоня всім кланяється.

Дякую всім підписаним на одкритці.

Ваша Леся

7 серпня 1907 р. Київ 25. VII 190JJ Киев,

В[елико]-Подвальна, 32, кв. 11.

Люба мамочко!

Справа скінчена — ми звінчались сьогодні в 1-й годині дня. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб, без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати: «grace a Dieu c’est fini»1, коли вже взагалі він мусив відбутися. Ми не запрошували нікого, крім конечних свідків, і з них одним був п. Кар-пов, а решта Петро Васильович, Зоря і Максим Іванович. Я не кликала нікого з церкви до нас, бо думала, що Кльоні краще скоріше перейти від урочистого до звичайного, бо таки страшно було за нього. Поки що він почувається нічого собі, хоча, звісно, втомлений попередньою турботою та й самою відправою (ми в далекій церкві вінчались). Ніхто з родичів Кльоні не робив нам жадних трудностів і эайвих урочистостей, навпаки, в чому треба було — помагали, чого не треба було — до того не примушували.

Більше не пишу, бо теж втомлена і мушу чимсь таким зайнятись (хоч коректурою), щоб вернути собі рівновагу душевну.

Цілую міцно тебе і всіх, Кльоня теж, а писати йому тепер не слід.

Твоя Леся

115. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

12,15 серпня 1907р. Київ ЗО. VII 1907,

В[елико]-Под[вальная], 32, кв. 11.

Любая Лілеєнька!

Спасибі за повіншування і за добрі слова. Я думала, що