Том 6 - Леся Українка

Девушка-ткачиха (кричит из сеней в комнату). Дядя Хильзе, дядя Хильзе! Уходите от окна! К нам на чердак пуля влетела. (Исчезает.)

Мильхен (просовывает в окно свою голову u улы-бается). Дедушка, дедушка, они из ружей стреляют! Двоє уже свалились! Один так и вертится волчком! А другой дрыгался, словно воробушек со свернутой головой! Ай-ай, а сколько крови-то там натекло! (Убегает.)

Первая ткачиха (в сенях). Они несколько че-ловек наших прикончили.

Старый ткач (в сенях). Вот посмотрите, они еще зададут солдатам!

Второй старый ткач (растерянно). Нет, вы только поглядите на-баб-то, на баб-то поглядите! Захле-щут они солдат своими подолами! Заплюют они солдат!

Ткачиха (кричит через дверь). Готлиб, ты на жену-то взгляни! Она посмелее тебя будет: так и скачет перед солдатами, словно под музыку танцует!

Четверо мужчин несут через сени раненого. Тишина. Явственно раздается чей-то голос: «Это ткач из Ульбриха».

Тот же голос (через несколько минут снова). Теперь уж ему крышка: пуля попала ему прямо в ухо.

Слышно, как раненого несут по деревянной лестнице. Снаружи вдруг раздается громкое «ура!».

Г олоса (в сенях). И откуда они камней-то набрали? Ну, теперь спасайся кто может. Камни потаскали оттуда, где шоссе прокладывают. Ну, теперь солдатам плохо. Кампи-то так и летят, что твой дождь.

Слышііы крики ужаса и рев, которые все приближаются и дохо-дят до сеней. Кто-то захлопывает дверь в сени с криком ужаса.

Голоса (в сенях). Они опять заряжают. Сейчас опять дадут залп. Дядя Хильзе, уходи же ты от окошка.

Готлиб. Что? что? что? Что мы им бсшеные собаки, что ли? Порох да пули нам жрать вместо хлеба? (Берет топор в руки, после короткого молчания обращает-ся к старику.) Смотреть мне, как жену расстреливать бу-дут, что ли? Ну, пет, этому пе бывать. (Убегает.)

Старый Хильзе. Готлиб! Готлиб!

Старуха Хильзе. Куда же пошел Готлиб?

Старый Хильзе. Прямо к черту.

Голос (из сеней). Да отодвинься ты от окошка, дядя Хильзе!

Старый Хильзе. Я ни за что пе троиусь с места! Хоть бы вы все там с ума спятили. (Обращается к ста-рухе Хильзе с все возрастающим подъемом духа.) Мепя сам господь поставил на это место. Правду я говорю, мать? Мы с тобой должны оставаться здесь, хоть бы там провалилея весь мир! (Снова принимаетея за работу.)

Раздается оружейный залп. Смертельно раненный, старый Хильзе выпрямляется во весь рост и сразу валитея вперед на ткацкий станок. В ту же самую минуту раздаютея усиленные крики «ура!». С криками «ура!» люди из сеней также бросаются па

улицу.

Старуха (несколько раз повторяет вопросительным тоном). Отец, а отец, что же это с тобой?

Несмолкаемые крики «ура!» все больше и болмтіе удаляютея.

Вдруг Мильхен поспешно вбегает в комиату.

М и л ь х е н. Дедушка, дедушка, опи гоият солдат из деревни вон! Они разгромили Дитрихов дом, опи там еде-лали то же самое, что и у Дрейсигера. Дедушка?! (Дитя испуганно смолкает, внимательно всматривается, засовы-вает в рот палец и осторожно подходит к убитому.) Дедушка, а дедушка?

Старуха Хильзе. Да полно же тебе молчать-то, старик! Скажи хоть слово. А то, право, дажс жутко стано-витея...

ДОДАТКИ

Гергарт Гауптман,

ТКАЧІ

Драма на 5 дій

Посвята

Моєму батькові, Робертові Г[аупгману], присвячую сю драму

Коли я присвячую сю драму тобі, дорогий батьку, то ти знаєш, яке почуття мене до того призводить, і нема потреби розбирати його тут.

Ти оповідав мені про діда, що замолоду вбогим ткачем так нидів за верстатом, як і оці мої ткачі, і со оповідання дало початок моєму творові. Чи він сильний і здібний до життя, сей твір, чи гнилий в основі, але все ж се найкраще з того, що може дати «такий бідний чоловік, як Гамлет».

Твій Гергарт

ДІЯЧІ 1-ГО АКТУ

Касир Нейман.

1-ша ткачиха.

Конторщик Пфейфер.

У ч ѳ н и к.

Бекер, ткач молодий.

Старий Бавмерт.

Ткач Рейман.

Ткач Гейбер.

Дрейсігер.

Різні ткачі і ткачихи.

Хлопчик.

Велика небілена хата в домі Дрейсігера в Петерсвальді. Се контора, де ткачі віддають готову тканину. Ліворуч нічим не завішені вікна, на середній стіні шкляні двері, праворуч теж шкляні двері, кудою раз у раз входять і виходять ткачі, ткачихи й діти. Вздовж правої стіни, напівзакритої, як і дві інші, полицями для бархану, поставлена довга лава — там ткачі розкладають роботу. Всі ткачі по черзі дають роботу на розгляд. Конторщик Пфейфер стоїть за великим столом, де ткачі понакладали тканини на розгляд. Конторщик розглядав з лупою і циркулем. Як уже розглянуто, ткач кладе бархан на вагу, а конторський ученик важить. Зважений товар ученик скидає до складу. Конторщик Пфейфер вигукує кожний раз, скільки кому належиться, до касира Нейман а, що сидить при малому столику. Парний день; пізня весна. Дзигар показує полуднє. Ткачі здебільшого стоять, мов на суді, наче ждуть, чи їх на смерть засудять, чи життя подарують. Кожний з них якийсь прибитий, мов той старець, що вже натерпівся без краю поневірки, наслухався докорів за дармоїдство та й звик стояти, знітившись, та всякому коритись. Знати по лиці, що кожний з них клопочеться та журиться марне без перестанку. Чоловіки всі трохи подібні межи собою, «старують», мов діти, що вдають дорослих; мало не всі плоскогруді, кахикають, мізерні, брудно-бліді, замучені при верстаті, коліна від сидні покривлені. Жінки їх на перший погляд мовби інакші: розхристані, роздратовані, засмикані, обшарпані, а чоловіки все ж якусь там повагу злиденну мають, та й одежа на них підлатана. Декотрі дівчата гарненькі: бліді як віск постаті делікатні, очі смутні, великі, пильні.

Касир Нейман (одлічуе гроші). Зостається 16 грошей срібних, 2 пфеніги.

Перша ткачиха f30-літня, дуже змарніла; збирає гроші докупи тремтячими руками). Спасибі вам.

Нейман (бачить, що жінка стоїть). Ну, знов щось не так? *

1-ша ткачиха. Ой, мені б так треба з пару феии-ків наперед!

ДІЯ 2-га дійові люди

Старий Бавмерт.

Стара Бавмертиха, його жінка.

Август, їх син.

Емма їх дочки.

Берта]

Ф р і ц, нешлюбна дитина Еммина.

Старий Анзорге, господар хати і ткач.

Генрикова, ткачиха.

М о р і ц Єгер, солдат, пущений в гостину додому, колишній ткач.

Хатинка господаря Вільгельма Анзорге в Кашбаху, в Совиних

горах.

Тісна кімнатка на лихому помості, низенька, ледве в 6 локтів, з закуреними сволоками. За верстатом сидять дві молоді дівчини, Емма і Берта Бавмертівни. Стара Бавмертиха, зовсім древня, сидить перед ліжком на скамничці, перед нею мотовило — її син Август теж мотав, сидячи на дзиглику; Август — двадцятилітній дурний хлопець; мав