Том 5 - Леся Українка

Мавка Я жатиму. Ідіть до конопель.

Мати йде через галяву до озера і криється за очеретом. Мавка замахує серпом і нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки з куколю, ромен, березка.

Русалка Польова (з благанням кидається до Мавки)

Сестрице, пошануй!

Краси моєї не руйнуй!

Мавка

Я мушу.

Русалка Польова

Уже ж мене пошарпано,

всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірпичепьки геть вирвано з пшениченьки!

Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася...

Мавка

Сестрице, мушу я! Твоя краса на той рік ще буйніше запишає, а в мене щастя як тепер зов’яне, то вже не встане!

Русалка Польова (ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос)

Ой горенько! косо моя! косо моя золотая!

Ой лишенько! красо моя! красо моя молодая!..

Мавка

Твоїй красі вік довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати.

Даремне ти благаєш так мене,—

не я, то інший хто її зожне. і

Русалка Польова

Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє з краю до краю.

Дай нам зажити веселого раю, поки ще літечко сяє, поки ще житечко не полягло,— ще ж немииуче до нас не прийшло!

Хвильку! ХвиАлииочку! Мить одну, рідная! Потім поникне краса моя бідная, ляже додолу сама...

Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити!

Мавка

Рада б я волю вволити,

тільки ж сама я не маю вже волі.

Русалка Польова

(шепче, схилившись Мавці до плеча)

Чи ж не трапляється часом на полі гострим серпочком поранити руку?

Сестронько! зглянься на муку!

Крапельки крові було б для рятунку доволі.— Що ж? Хіба крові не варта краса?

Мавка

(черкав себе серпом по руці, кров бризкає па золоті коси Русалки Польової)

Ось тобі, сестро, яса!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі.

Від озера наближається мат и, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдоваиий і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою,, аж стара ледве поспіває за нею.

Мати (до м&лодиці люб’язно)

Ходіть, Килинко,. осьде край берези ще свіже зіллячко. Ось деревій,— ви ж гладишки попарити хотіли? —

Він добрий, любонько, до молока.

Килииа

Та в мене молока вже ніде й діти!

Коб ярмарок хутчій — куплю начиння.

Корова в мене турського заводу,— ще мій небіжчик десь придбав,— молочна, і господи яка! Оце вже якось я в полії обробилася; то треба роботі хатній дати лад. Ой тітко, вдовиці — хоч надвоє розірвися!'.. (Прибіднюється, підобгавши губи.)

Мати

Ей рибонько, тог ви вже обробились?

Ну, що то сказано, як хто робітний,

та здужає... А в нас — маленька нивка, та й то бог спору не дає...

К и л и н а (дивиться на ниву,, де стоїть Мавка)

А хто ж то

женцем у вас?

Мати Та там одна сирітка...

(Нишком.)

Таке воно, простибіг, ні до чого...

Кили на (надходить з матір'ю до Мавки)

Добридень, дівонько! Чи добре жнеться?

Мати (сплескує руками)

Ой лишенько! Іще не починала!

Ой мій упадоньку! Що ж ти робила? Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

Мавка ( глухо)

Я руку врізала...

М а ти

Було при чому!

Килина А дай сюди серпа — пехай-по я.

Мавка ховав серпа за себе і вороже дивиться на Килипу.

Мати

Давай серпа, як кажуть! Таж не твій!

(Вириває серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під

серпом.)

Мати ( втішно)

Ото мені робота!

К и л и н а (не одриваючисъ од роботи)

Якби хто перевесла крутив, то я б удух сю нивку вижала.

Мати

(гукає)

А йди, Лукашу!

Лукаш (виходить. До Килини)

Магайбі.

К и л и н а (жнучи)

Дякувати.

Мати

От, Лукашу, поможеш тут в’язати молодичці.

Бо та «помічниця» вже скалічіла.

Лукаш береться в’язати снопи.

Ну, жніте ж, дітоньки, а я піду, зварю вам киселиці на полудень.

(Іде в хату.)

Мавка одійшла до берези, прихилилась до неї і крізь довге віття дивиться на женців.

Килина який час так само завзято жне, потім розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всміхається, трьома широкими кроками прискакує до нього і пацає з виляском долонею по плечах.

Килина

Ну ж, парубче, хутчій! Не лізь, як слимак!

Ото ще верисько!

(Залягається сміхом.)

Лукаш (і собі випростується)

Яка ти бистра!

Ось ліпше не займай, бо поборю!

К и л и и а (кидає серпа, береться в боки)

Ану ж, апу! Ще хто кого — побачим!

Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони «міряють силу», упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає.

Килина (стоїть над ним сміючись)

А що? Хто поборов? Не я тебе?

Л у к а ш (устає, важко дишучи)

Підбити — то не мація!

Килина

Чи ж пак?

У хаті стукнули двері. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в’язати. Хутко загін затемнів стернею і вкрився снопами; скілька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолані і ще не пов’язані бранці.

Мати (з сінешнього порога)

Ходіте, женчики! вже є полудень.

Килина

Та я своє скінчила, он Лукаш ніяк не вправиться.

Лукаш

Мені не довго.

Мати

Ну, то кінчай; а ви ходіть, Килинко!

Килина йде в хату. Двері зачиняються. Мавка виходить з-під

берези.

Л у к а ш

(трохи змішався, побачивши її, але .зараз оправився)

Ага, то ти? Ось дов’яжи снопів, а я піду.

Мавка В’язати я не можу.

Л у каш

Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, коли не хочеш помогти?

(В’яже сам.)

Мавка

Лукашу,

нехай ся жінка більше не приходить,— я не