Том 5 - Леся Українка
Мавка (тихо, з глибокою журбою)
Так... він уже пролинув...
Лісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю.
Лісовик
Доню, доню, як тяжко ти караєшся за зраду!..
Мавка (підводить голову)
Кого я зрадила?
Лісовик
Саму себе.
Покинула високе верховіття і низько на дрібні стежки спустилась.
До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити і не змогла, та ще останній сором їй не дає жебрачкою зробитись.
Згадай, якою ти була в ту ніч, коли твоє кохання розцвілося: була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах,— тоді жадібно руки простягало до тебе щастя і несло дари!
Мавка
Так що ж мені робить, коли всі зорі погасли і в вінку, і в серці в мене?
Лісовик
Не всі вінки погинули для тебе. Оглянься, подивись, яке тут свято!
Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйнії корали.
Невинна біль змінилась в гордий пурпур на тій калині, що тебе квітчала, де соловей співав пісні весільні.
Стара верба, смутна береза навіть у златоглави й кармазини вбрались на свято осені. А тільки ти жебрацькі шмати скинути не хочеш, бо ти забула, що ніяка туга краси перемагати не повинна.
Мавка (поривчасто встає)
То дай мені святкові шати, діду!
Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!
Л І С 0 Б и к
Доню,
давно готові шати для царівни, але вона десь бавилась, химерна*, убравшися для» жарту за жебрачку.
Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверх убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком,—він накидає їй срібний серпанок на голову.
Лісовик.
Тепер я вже за тебе не боюся.
(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає.)
З лісу вибігає Перелесник.
М а в к а
Знов ти?
(Наміряється втікати.)
Перелесник ( зневажливо)
Не бійся, не до тебе.
Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода...
А ти змарніла щось.
М а в к а (гордо)
Тобі здається! Перелесник Здається, кажеш? Дай я придивлюся. (Підходить до неї, Мавка відступає.)
Та ти чого жахаєшся? Я знаю, що ти заручена,— не зачеплю.
Мавка Геть! Не глузуй!
Перелесник
Та ти не сердься,— що ж, коли я помилився... Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось.
Мавка
З тобою? Перелесник А чом же ні? Тепер ми вооени, тепер, бач, навіть сонце прохололо, і в нас простигла кров. Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались — трудно зважить,— тепер настав братерства час. Дай руку.
Мавка трохи нерішуче подає йому руку.
Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде.
(Мавка одхиляється, >він все-таки її цілує.)
<0., квіти
на личеньку одразу зацвіли! — цнотливії, неааііашиі, осінні...
(Не випускаючи її руки, оглядається по галяві.) Поглянь, як там літає павутиння, кружляє і вирує у повітрі...
Отак і ми...
(Раптом по.риває Хї в шнець.)
Так от і ми кинемось, ринемось в коло сами!
Зорі пречисті, іскри злотисті, ясні та красні вогні променисті, все, що блискуче,— все те летюче, все безупинного руху жагуче!
Так от і я... так от і я...
Будь же мов іскра, кохана моя!
Прудко вирує танець. -Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника,
Мавка
Годі!., ой, годі!..
Перелесник
В щирій загоді не зупиняйся, кохана, й на мить!
Щастя — то зрада, будь тому рада,—
тим воно й гарне, що вічно летить!
Танець робиться шаленим.
Звиймося!
Злиймося!
Вихром завиймося!
Жиймо! зажиймо вогнистого раю!
Мавка
Годі!., пусти мене... Млію... вмираю.
(Голова її падав йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу.)
Раптом з-під землі з’являється темпе, широке, страшне Мари іц е.
Марище Віддай мені моє. Пусти її.
Перелесник (спиняється і випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву)
Хто ти такий?
Марище
Чи ти мене не знаєш? —
«Той, що в скалі сидить».
Перелесник здршиувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі, Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її,
М а в к а
Ні, я не хочу!
Не хочу я до тебе! Я жива!
«Той, що в скалі сидить»
Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними німими свідками подій, що вмерли.
Спокійно там: ні дерево, ні зілля не шелестить, не навівав мрій, зрадливих мрій, що не дають заснути, і не заносить вітер жадних співів про недосяжну волю; не горить вогонь жерущий; гострі блискавиці ламаються об скелі і не можуть пробитися в твердиню тьми й спокою.
Тебе візьму я. Ти туди належиш: ти бліднеш від огню, від руху млієш, для тебе щастя — тіііь, ти нежива.
Мавка (встає)
Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
Марище По чім ти знаєш те?
Мавка
По тім, що муку свою люблю і їй даю життя.
Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття.
В лісі чується шелест людської ходи.
Ось той іде, що дав мені ту муку!
Зникай, Маро! Іде моя надія!
«Той, що в скалі сидить» відступається в темні хащі і там притаюється.
З лісу виходить Л у к а ш.
Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній
обривається.
Л у к а ш (побачивши її)
Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?
(Поспішає до
