Том 5 - Леся Українка
Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.
Мавка
(скрикує з болем щастя)
Ох!.. Зірка в серце впала!
Русалка
Ха-ха-ха!
(З сміхом і плеском кидається в озеро.)
Лукаш ( ужахнувшись )
Що се таке?
Мавка
Не бійся, то Русалка.
Ми подруги,— вона нас не зачепить.
Вона свавільна, любить глузувати, але мені дарма... Мені дарма про все на світі!
Лукаш То й про мене?
Мавка
Ні,
ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми псзднались.
Лукаш То ми вже поєднались?
Ти не чуєш, як солов’ї весільним співом дзвонять?
Л у к а ш
Я чую... Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають:
«Цілуй! цілуй! цілуй!»
(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.)
Я зацілую
тебе на смерть!
Зривається вихор, білий цвіт метелицею в’ється по галяві.
Мавка Ні, я не можу вмерти...
а шкода...
Л у к а ш
Що ти кажеш? Я пе хочу!
Навіщо я сказав?!.
Мавка
Ні, се так добре — умерти, як летюча зірка...
Л у к а ш
Годі!
(Говорить, пестячи.)
Не хочу про таке! Не говори!
Не говори нічого!.. Ні, кажи!
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати... Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
Мавка
Я слухаю тебе... твого кохання...
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі.)
Лукаш
Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш...
Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся...
Мавка
У тебе голос чистий, як струмок, а очі — непрозорі.
Л у к а ш
Може, місяць
неясно світить.
Мавка
Може...
(Схиляється головою йому до серця і замирає.)
Л у к а ш
Ти зомліла?
Мавка
Цить! Хай говорить серце... Невиразно воно говорить, як весняна нічка.
Л у к а ш
Чого там прислухатися? Не треба!
Мавка
Не треба, кажеш? То не треба, милий!
Не треба, любий! Я не буду, щастя, не буду прислухатися, хороший!
Я буду пестити, моє кохання!
Ти звик до пестощів?
Л у к а ш
Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі!
Мавка пристрасно пестить його, він скрикує з мукою втіхи.
Мавко!
ти з мене душу виймеш!
Вийму, вийму!
Візьму собі твою співочу душу, а сердеиько словами зачарую...
Я цілуватиму вустонька гожі, щоб загорілись, щоб зашарілись, наче ті квітоньки з дикої рожі!
Я буду вабити очі блакитні, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогпі самоцвітні!
(Раптом сплескуе руками.)
Та чим же я принаджу любі очі!
Я ж досі не заквітчана!
Лукаш
Дарма!
ти й без квіток хороша.
Мавка
Ні, я хочу
для тебе так заквітчатися пишно, як лісова царівна!
(Біжить на другий кінець галяви, далеко від озера, до цвітучих кущів.)
Лукаш
Почекай!
Я сам тебе заквітчаю.
(Іде до неї.)
М а в к а ( смутно )
Не красні квіти вночі,., тепер поснули барви...
Лукаш
Тут світляки в траві, я назбираю, вони світитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вінок.
(Кладе скільки світляків їй на волосся.)
Дай подивлюся... Ой, яка ж хороша!
(Не тямлячись від щастя, пориває її в обійми.)
Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!
(Шукає в траві попід кущами світляків.)
Мавка
А я з калини цвіту наламаю.
Вона не спить, бо соловейко будить.
(Ламає білий цвіт і прикрашує собі одежу.)
Русалка
(знов виходить з туману. Шепоче, повернувшись до очеретів)
Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата!
В очеретах заблимали два бродячі вогники. Далі виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи. Русалка притуляє їх до себе і шепоче, показуючи в далечінь на білу постать Лукашеву, що мріє в мороку поміж кущами.
Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив.
Йому не треба жити.
Перше Потерча
Утопи!
Русалка
Не смію. Лісовик заборонив.
Друге Потерча
А ми не здужаєм, бо ми маленькі.
Русалка
Ви маленькі, ви легенькі, в ручках вогники ясненькі, ви як ласочки тихенькі,— ви підіть у чагарник, не почує Лісовик,
а як стріне — вогник свіне — був і зник!
Перекиньтесь блискавками над стежками.
Спалахніть над купиною, поведіть драговиною,— де він стане, там і кане аж на саме дно болота...
Далі — вже моя робота!
Ну! блись-блись!
Потерчата (рушаючи одно до одного)
Ти сюдою, я тудою, а зійдемось над водою!
Русалка (радо)
Подались!
(Надбігає до болота, бризкає водою з пальців позад себе через плечі. З-за купини вискакує К у ць, молоденький чортик-паничик.)
Куцю-Куцю, поцілуй у руцю!
(Свавільним рухом простягає йому руку, він цілує.)
К у ц ь
За що ж то, панянко?
Русалка
Я тобі сніданко гарне наготую, тільки не прогав.
(Показує в далечінь на Лукаша.)
Бачиш? Що? Привик ти до таких потрав?
Ку ць (махнув рукою)
Поки не в болоті,— сухо в мене в роті!
Русалка Буде хлопець твій, радість буде й бабі, й матінці твоїй!
Куць стрибає за купину і зникає. Русалка в очереті зорить за Потерчатами, що миготять бігунцями, спалахують, блимають, снуються, перебігають.
Лукаш
(шукаючи світляків, завважае вогники)
Які хороші світляки! летючі!
Я ще таких не бачив! А великі!
Я мушу їх піймати!
(Ганяється то за одним, то за другим, вони непомітно надять його до дроговини.)
Мавка
Не лови!
Коханий, не лови! То Потерчата!
Вони зведуть на безвість!
Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від
Мавки.
Лукаш (раптом скрикує)
Пробі! Гину!
В драговину попав! Ой смокче! тягне!
Мавка надбігає на його крик, але не може дістатися до нього, бо він загруз далеко від твердого берега. Вона кидає йому один кінець свого пояса, держачи за другий.
Мавка
Лови!
Пояс не досягає руки Лукашевої,
Лукаш Ой, не сягає! Що ж се буде?
Мавка
(кидається до верби, що стоїть, похилившлісь над драговиною)
Вербиченько-матусенько, рятуй!
(Швидко, як білиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вітті, кидає знов пояса — він на
