Том 5 - Леся Українка

Заграй мені, а я поколишуся.

Мавка сплітає довге віття на березі, сідає в нього й гойдається тихо, мов у колисці. Лукаш грає соло мелодії № б, 7 і 8, прихилившись до дуба, і не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії № 8, і Лукаш їй приграє вдруге мелодію № 8. Спів і гра в унісон.

Мавка

Як солодко грає, як глибоко крає,

розтинає білі груди, серденько виймає!

На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти.

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Лукаш Ти плачеш, дівчино?

Мавка

Хіба я плачу?

(Проводить рукою по очах.)

А справді... Ні-бо! то роса вечірня.

Заходить сонце... Бач, уже встає на озері туман...

Лукаш Та ні, ще рано!

Мавка

Ти б не хотів, щоб день уже скінчився?

Лукаш хитає головою, що не хотів би.

Чому?

Лукаш Бо дядько до села покличуть.

Мавка А ти зо мною хочеш бути?

Лукаш киває, потакуючи.

Бачиш,

і ти немов той ясепь розмовляєш.

Лукаш ( сміючись)

Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута літувати.

Мавка (радо)

Справді?

Лукаш Ми взавтра й будуватися почнемо.

Мавка Курінь поставите?

Лукаш

Ні, моя^е, хижку, а може, й цілу хату.

Мавка

Ви — як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.

Лукаш

Ні, ми будуєм

навіки.

Як навіки? Ти ж казав, що тільки літувати будеш тута.

Лукаш

(ніяково)

Та я не знаю... Дядько Лев казали, що тут мені дадуть грунтець і хату, бо восени хотять мене женити...

Мавка (з тривогою)

З ким?

Лукаш

Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дівки.

Мавка

Хіба ти сам собі не знайдеш пари?

Лукаш (поглядаючи на неї)

Я, може б, і знайшов, та...

Мавка

Що?

Лукаш

Нічого...

(Погравае у сопілку стиха щось дуоісе о/салібненьке [мелодія № 9], потім спускає руку з сопілкою і замислюється.)

Мавка ( помовчавши)

Чи у людей паруються надовго?

Лукаш Та вже ж навік!

Се так, як голуби...

Я часом заздрила на їх: так ніжно вони кохаються... А я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така бліда, похила та журлива,— я часто плачу, дивлячись на неї.

От вільхи не люблю — вона шорстка. Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться — все тремтить. Дуби поважні надто. Дика рожа задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір — гордовиті. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі.

Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро...

Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотня...

(Журливо задумується.)

Л у к а ш

А твоя верба?

Таж ти її матусею назвала.

Мавка

Верба?.. Та що ж... в їй добре зимувати, а літом... бач, вона така суха, і все рипить, все згадує про зиму...

Ні, я таки зовсім, зовсім самотня...

Л у к а ш

У лісі ж не самії дерева,— таж тут багато різної є сили.

(Трохи ущипливо.)

Вже не прибіднюйся, бо й ми чували про ваші тапці, жарти та зальоти!

То все таке, як той раптовий вихор,— от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей,— навіки!

Л у к а ш

(приступаючи ближче)

А ти б хотіла?..

Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.

Голос

Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти?

Л у к а пі ( відзивається)

Ось я йду!

Голос

А йди хутчій!

Лукаш

Ото ще нетерплячка! (Відгукується.)

Та йду вже, йду!

(Подається йти.)

Мавка А вернешся?

Лукаш

Не знаю.

(Іде в прибережні хащі.)

З гущавини лісу вилітає Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами з блискучими очима. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.

Мавка

Не руш мене!

Перелесник А то чому?

Мавка

ІДИ,

поглянь, чи в полі рупь зазеленіла.

Перелесник Мені навіщо тая рунь?

Мавка

А там же

твоя Русалка Польова, що в житі. Вона для тебе досі вже вінок зелено-ярий почала сплітати.

Перелесник Я вже її забув.

Мавка Забудь мене.

Перелесник

Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!

Я понесу тебе в зелені гори,— ти ж так хотіла бачити смереки.

Мавка Тепер не хочу.

Перелесник

Так? А то чому?

Мавка Бо відхотілося.

Перелесник

Якісь химери!

Чом відхотілося?

Нема охоти.

Перелесник (улесливо в'ється коло неї)

Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати коло по травиці, наче блискавиці!

Ми тобі знайдемо з папороті квітку, зірвем з неба зірку, золоту лелітку, на снігу нагірнім вибілимо влітку чарівну намітку.

Щоб тобі здобути лісову корону, ми Змію-Царицю скинемо із трону, і дамо крем’яні гори в оборону!

Будь моя кохана!

Звечора і зрана самоцвітні шати буду приношати і віночок плести, і в таночок вести, і иа крилах нести на моря багряні, де багате сонце золото ховає в таємну глибінь.

Потім ми заглянем до зорі в віконце, зірка-пряха вділить срібне волоконце, будем гаптувати оксамитну тінь. Потім, на світанні, як біляві хмари стануть покрай неба, мов ясні отари, що холодну воду п’ють на тихім броді, ми спочинем любо иа квітчастім...

Мавка

(нетерпляче)

Годі!

Перелесник

Як ти обірвала річ мою сердито!

(Смутно і разом лукаво.)

Ти хіба забула про торішнє літо?

Мавка ( байдуже)

Ох, торішнє літо так давно минуло!

Що тоді співало, те в зимі заснуло.

Я вже й не згадаю!

Перелесник (таємниче нагадуючи)

А в дубовім гаю?..

М а в к а

Що ж там? Я шукала ягідок, грибків...

Перелесник А не приглядалась до моїх слідків? Мавка

В гаю я зривала кучерики з хмелю...

Перелесник Щоб мені послати пишную постелю? Мавка

Ні, щоб перевити се волосся чорне!

Перелесник

Сподівалась: може — миленький пригорне?

Мавка

Ні, мене береза ніжно колихала.

Перелесник

А проте... здається... ти когось кохала?

Мавка

Ха-ха-ха! Не знаю!

Попитай у гаю.

Я піду квітчати дрібним рястом коси... (Подається до лісу.)

Перелесник Ой гляди! Ще змиють їх холодні роси!

Вітерець повіє, сонечко пригріє,

то й роса спаде!

(Зникає в лісі.)

Перелесник