Том 6 - Леся Українка

Меценат

Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів перед Плутоповим тріумвіратом *.

Ви пе повірите, як я працюю, щоб якось подолати свою дикість і недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду корінфського — римлян і греків.

Префект

Друже,

ти й так уже великого досяг: взірцевий маєш хор панегіристів, такий і в Римі не щодня почуєш.

Меценат

(махнувши рукою)

Ет, що той хор!.. По щирості сказавши, такій поезії на кухні місце, бо їй недоїдки — миліша плата, ніж лаври... Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством —

(ще тихше)

бо се, властиве, тільки для юрби — та я надолужити сподіваюсь на іншому. Я тут назнав співця справдешнього. Не дуже він славутній, та се вже грекам сором, не співцеві.

Я покажу Корінфові, що треба

римлянина для цінування хисту, інакше хист лишиться неужитком.

Прокуратор Співець той хутко прийде?

Меценат

Я не знаю.

Я запросив його, але відповідь була від нього невиразна.

Прокуратор

От ще!

Просити їх... ти просто б наказав!

Меценат

Наказувати тут не випадає.

Антей не раб, а вільний громадянин.

Префект Він римський громадяпип?

Меценат

Се то ні,

а все ж він роду чесного. В Корінфі його родину здавна поважають, колись якісь герої з пеї вийшли.

Прокуратор

У гречуків отих усі герої!

Хто кине в зваді миску через стіл

і в лоб сусіду влучить — вже й уславивсь

discobolos!..4

(Сміється.)

Такі ж і їх поети: на грецький лад Горація спартачить, і вже вінець на чолі — лавреат!

В атенській академії купити двох лавреатів можна за обол * —

один поет, другий філософ буде!

Обачніше — не витрачать обола.

Меценат

Не забувай, мій друже, що боги невдячності не люблять. Пам’ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.

Префект

Відомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить.

Меценат Се так, а все ж він мусить мати вдячність. Префект

Рим гойно заплатив за ту науку: він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку.

Прокуратор (впадає в річ)

А Греція в своїй преславній школі навчила Рим лиш бабських теревенів, що тільки нам релігію зганьбили, та ще привчила розумом крутити без жадної мети, як пес хвостом.

Оце і вся наука. Більш нічого не знали тії греки й не створили.

В їх навіть мови не було ніколи!

Меценат

Ну отакої! Як то не було?

Ти, друже, щось нечуване говориш.

Прокуратор

Авжеж, був іонійський діалект, аттічний, ще не знаю там який,— що не письменник, то й балачка інша,— але гартованої міцно мови, єдиної, всесвітньої, як наша, не мали греки зроду.

Меценат

Се то так. Префект

Та й їх поезія, скажу по правді, таки супроти нашої не встоїть. Добірності такої, як Горацій, грек не досяг ніколи й не досягне.

Меценат

А все ж і рідну мову шанувати навчив нас грек. Поезію латинську почав нам еллін-брапець, пс римлянин.

Прокуратор

Бо мусив мову пана перейняти, а пан мав, певне, поважніші справи, ніж рідну мову сікти на трохеї.

Префект (до Мецената)

Мій друже, ти ж не будеш запевняти, що тії вірші не були партацькі, а тая мова не була потворна?

Меценат

Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з’явився?

То, може, був нікчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться і поважати батька Прометея, хоч, може, він і був звичайний злодій.

Прокуратор (до префекта, киваючи на Мецената) Оце ж і плід від грецької науки! Префект

Наш Меценат відомий філеллеп коли б іще не відділив од Риму Корінфської республіки!

(Сміється.)

Прокуратор

Жарт жартом, а Римові з такого філелленства все ж може вийти шкода.

Меценат

Не турбуйся, стара учителька те добре тямить, що їй при старощах підпорки треба. Якби так Рим на Грецію розсердивсь і відштовхнув, то закричала б «гину!».

Префект

Все ж друг наш має рацію: є шкода. Замилування паше до чужипців до того довело, що ми сами на варварів якихсь перевернулись, навчившись «африканської латині» від чорновидих «римських громадян».

Меценат

Ба, що ж, без варварів не обійтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену від праці та розкошів.

Чи ти б хотів, щоб паші всі народи по-варварськи довіку говорили?

Навряд чи з того буде слава Риму.

Прокуратор

Нехар мовчать, поки як слід навчаться поправної латині!

Меценат

Се трудненько! Навчитись мовчки доброї вимови — сього б і Демосфен не доказав.

Прокуратор

Так що ж робити?

Меценат

Те, що я роблю: привчати ласкою, дарами навіть,

всіх видатних чужинців Рим любити.

Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.

Прокуратор

Розніжило тебе те філелленство!

Цікавий знати, як би ти, наприклад, збирав податки «ласкою й дарами»?

Багато б назбирав І

Меценат

(сміючись)

Ну, тут я мушу зложити зброю. В сьому ти найдужчий.

Раб-атріензій ( увіходить )

Прийшов Антей-співець.

Меценат

А! клич сюди.

Стій! Як Антей уже почне співати, я знак подам, тоді хай танцівниці сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.

Гляди мені! Рушай.

Атрієнзій виходить.

Оці раби

псують мені раз по раз лад усякий.

На їхню думку, оргія — то скоки.

Антей (у порога)

Вітаю вас, преславні.

Меценат

А, здоров!

Та ближче приступи. Коханцю музи в порога перестоювать не личить.

Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.

Меценат (до гостей)

Се, друзі, найкоштовніша перлина Коріпфської затоки.

Антей

Ти, преславний, надмірну ласку положив на мене, Корінфові ж віддав замало честі.

Меценат Чому замало честі?

Антей

Бо не можна злічити перлів нашої затоки і зважити, котра з них найдорожча.

Префект

Любити рідне місто — се годиться, але ж не треба забувати правди і вдячності. Якщо в Корінфі дійсно в скілька перлів хисту і науки, то се є Меценатова заслуга.

Меценат

Моя заслуга півняча, мій друже.

Прокуратор

Як розуміти сеє, Меценате?

Меценат

Бо я на всяких смітниках громаджу і там вишукую коштовні перли.

Префект

Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень, але даєш в оправу.

Антей мовчки рушав. Меценат

Стій, Антею!

Куди ти йдеш?

Антей Туди, куди належу.

Меценат Я бачу, ти образився.

Прокуратор

Се дивно, які ті греки всі вражливі!

Антей

Справді,

се дивно, як ми досі не привикли, що переможцям вільно називати