Том 6 - Леся Українка
Нерісочко! от се вже справді сором,— підслухати, а потім ще й корити.
Н е р і с а
Підслухати! В пас пе такі палати, щоб пе було з кутка в куток все чутно!
Антей
(трохи вражений)
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.
Неріса
(лагідніше, ніж досі)
Я не корю тебе, що ти убогий, але яка ж дружина пе бажає своєму чоловікові достатків?
Антей
Ну, і собі при тому.
Неріса
І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася до того, щоб весь день в ярмі ходити так, як твоя сестра.
Антей
Ти ж і не ходиш.
Неріса
А думаєш, мені від того легше?
Антей
Якби не легше, ти б сама робила.
Неріса В людей на те рабині є...
Антей
Нерісо,
від тебе трохи дивно сеє чути.
Неріса
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна, всім на заваді, мов поріг високий, то з того винен тиі
Антей
Ну, годі, люба...
Неріса
Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу
і буду матері невістка люба, бо, певне, більше зароблю за танці, ніж ти за спів та за науку хисту.
Антей
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить, із сього справді випеп я. Прости!
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно обраоїсеної дитини.)
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам, не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї,— вона не тямить, що то є правдива святая оргія, встапова божа!
Неріса Ти був коли на оргії?
Антей
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Корінфі гетерія * співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.
Неріса
Що ж? і дуже пишні
були в вас оргії?
А н т е й
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах, як от моя...
Н е р і с а (розчаровано)
Ах, так!..
А н т ей
У нас в кратерах * вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар * Псрсефона *, то забирала нам усі покраси.
Н е р і с а Хіба ж бувають оргії без квітів?
А н т е й У нас бували, ще й які буйні!
Н е р і с а
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?
А н т е й
Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б’ються? Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?
Н е р і с а
А ваші співи?
А и т е й
О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани,
що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: «Evoe Bacche»! 3 Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п’яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада! *
Н е р і с а Бувала я на оргіях не раз.
А п т е й Але не на таких!
Н е р і с а
Либонь, на кращих. Антей Того не може бути.
Н е р і с а
Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.
Антей
Се злочин — на оргії такі дітей водити!
Н е р і с а
Моя матуся мусила.
Антей
Я знаю...
Пробач, я мовив нерозумне слово. Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось,
коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела па те позорище.
Н е р і с а
Нічого
мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене...
А н т е й
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю... Запевне, ті їхні пестощі були маспі і кожне слово брудом перейнято!
Н е р і с а
Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою, і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві були немов веселки — більша й менша — па ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого...
А н т е й
А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.
Н е р і с а Кажу ж тобі, що я того не знала!
Антей
Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян, і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.
Неріса
Я тямлю, що тобі я випна дяку.
Не бійся, я того по забуваю.
Антей Нерісо! Чи того ж я потребую? Неріса
Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене, «маленьку мавпочку з Тапагри».
Антей
Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш, і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської піжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбпі проти тебе, моєї «вітроногої» Неріси!
Неріса (задумана)
І пащо то мені?...
Антей Що саме, люба?
Неріса
Отая «вітроногість», як ти кажеш... Вже я ж не танцівниця.
Антей
Як, Нерісо?
Хіба тебе не радує хвала
моя і наших друзів скромних, щирих?
Хіба ж то мало — бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має?
Н е р і с а
Укритим скарбом... Я скажу по правді, що я