Том 6 - Леся Українка
Всі учні розійшлися.
X і л о н
(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з види мою ніяковістю)
Вибачай... але... я, власне, не прийшов учитись...
А н т е й (привітно)
Будь гостем.
(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти.)
Чом не сядеш?
Хі ло н
Маю справу...
А н т е й
Аж сісти ніколи, таку нагальну?
Хі ло н
Воно-то ні... але... пробач... я мушу подякувать сьогодні за науку...
Я більше не прийду. .
А п т е й
Чому?
Хілон мовчить.
Та правда, мені про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив тобі наукою. Що ж, не соромся,— соромитись приходиться мені.
Хі л о н
(щиро)
с Ні, ні, учителю! Того не думай!
От свідок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощі містерій!
А н т е й Тоді не розумію...
(Перебивав сам себе, вдарившись долонею по чолі.)
Догадався!
(Видно, що й йому трохи ніяково.)
Хілоне, слухай... Я пождати можу, поки скінчиш усю мою науку...
Та я волів би і зовсім не брати від тебе грошей, як тобі то трудпо...
X і л о н Учителю, та ти ж не багатир.
А н т е й
Хілоне, я скажу тобі по правді, хоч ти ще молодий такеє слухать, але іпакше трудпо довести...
Бач, спів, музика й слово — мій зарібок,
та хист мій я таки ціную вище,
ніж тії гроші, що приходять з нього.
Я талану нікого не навчив і не навчу — се ж тільки бог здолає,— отож коли я вчу людей звичайних, педіткнутих рукою Аполлопа, то — я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразніше, вони ж мені дають дещицю грошей, і так ми в обрахунку. Як же бог мені пошле обранця молодого, щоб я йому служив своїм здобутком,
ї бачу я, що кожда мертва форма, яку я викладаю перед пим, присвоївшись йому, вмить оживав, і гепій молодий в прадавній формі шумує та іскриться самоцвітом, як молоде вино в старім кришталі,— тоді я вже заплачений. Ні, більше,— я наче почуваюсь до вини, що я нездатеп так йому служити, як би хотів. Тепер ти розумієш?
Хі л он
Учителю...
(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляв голову і прикриває долонею очі.)
А н т е й
Коли тепер твій геній вже переріс ті форми й ту науку, якими я владаю, що ж, міц хлопче,— покинь мене, я сам тобі те раджу.
Та тільки — заклинаю Аполлоном! — не кидай ще науки. їдь в Афіни, там, певне, знайдеться іще таке, чого ми тут не маємо в Корінфі.
А потім, покінчивши різні школи, учися ще, знаходь собі науку в книжках, і в людях, і по цілім світі, але ніколи не кажи до себе:
«Я вже скінчив науку».
X і л о н
Ся порада,
учителю, осмілює мене.
Признаюся тобі: я не покину науки, віддалившися від тебе, бо я вступлю до школи...
• (Знов мовкне.)
А н т е й
До якої?
Хі л о н
До тої, що врядив тут Меценат.
А нт е й
Латинської?!
X і л о и Ну, все ж тепер латинське.., А н т е й
Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали?
X і л о н
Розумів я, властиво, римське, та змилив у слові.
А н т е й
Як ти від мене досі не навчився не помилятись так, то в новій школі ще більше буде помилок таких.
Але не знаю, що ти там придбаєш, крім помилок. В поезії латинській і я ж тобі, здається, показав усе, що тільки варт було пізнати.
Не думаю, щоб ритори в тій школі тобі могли подати щось нового, бо я їх знаю. Думаю, що ти вже міг би їх учити.
X і л о н
Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.
А н т е й
Що змушує тебе?
X і л о н
Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.
А н т е й
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я остатній між співцями?
Хі л о н
Не між співцями, ні...
А н т е й
Але між людьми?
Хі л о п
Я не кажу — остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.
А п т е й
А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?
X і л о н
Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.
А н т е й (схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий учсник!..
Пауза.
X і л о н
Учителю, прийми ж мою подяку... (Подав Антееві гроші, добувши з калитки.)
А н т е й (відштовхує його руку)
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить. Герміона
Даремне ти, Аптею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від пас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслужспипа.
А п т е й
Мамо!
нічого я не заслужив, крім ганьби! Герміона
Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина
просити піде пайки дармової
до тих римлян, що ти так ненавидиш?
А н т е й
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Герміона
На все їх воля... Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабипі-танцівниці мала прийняти в дім....
А н т е й
Ще не кінець докорам?
Герміона
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав