Том 6 - Леся Українка

всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?

Антей

Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського роду.

Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра...

Г е р м і о н а

Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!

На викуп за Нерісу ми стяглися, але па посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягпемось. А чим жо доля старої дівки краща, ніж рабині?

Антей

Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.

Г е рм і о н а

Хто ж те знає?

Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах піхто і не подивиться па неї.

На дверях від гінекея стає Евфрозіпа, але Герміона того не завважає і править далі.

Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.

Евфрозіна

(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір) Матусенько! Навіщо ті стрічки?

Як є краса, то нащо їй покраси?

А як нема, то стрічка не поможе!

(Сміючись, цілує матір і випростується.)

Як, мамочко, заправить голуб’ята?

Я вже зварила їх.

Герміона

(встає)

Не руш, не руш, я їх сама заправлю — ти не вмієш!

(Поспішно йде в хату.)

Евфрозіна (підходить до Антея і кладе йому руку на плече)

Чого ти, братику, так засмутився?

Се знов матуся тута воркотіла?

Ти не вважай — то вже стареча звичка.

А н т е й

(відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)

Хілон мене одбіг.

Е в ф"р о з і н а (здивована)

З якої речі?

А н т е й

Вступити хоче в хор панегіристів.

Евфрозіна Та що ти кажеш?!

(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує

собою.)

Ба, я не дивую.

Він розумом хисткий.

А п т е й

А таланом всіх переважив, мовби на наругу!

Евфрозіна

Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,

Хілона й таланом переважає,

не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із «Аптігопи» *

Гембпову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала!

А н т е й

(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)

Бо ти сама у мене Антігона!

Здається, я б Хілонові пробачив, якби він вчинок свій зробив для того, щоб вивести з біди таку сестру.

Евфрозіна Зате вже Я сестрі тій не простила б!

А п т е й

0, ти б не прийняла пі сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем,

то тільки задля тебе.

Евфрозіна

І даремне,

бо я того не хочу

( Сміється.)

Мама зараз мені б за гроші жениха купила,

1, певне, то було б лихе придбання.

А н т е й

Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить...

Евфрозіна

Від злиднів?

а де ж ти бачиш їх?

А н т е й

Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.

Евфрозіна І мамі ж, і Нерісі.

Антей

Ні, ти знаєш...

Матуся відробила вже своє...

Що ж до Неріси...

Евфрозіна

їй ще час робити. Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?

Антей

Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею... Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?

Евфрозіна

Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму — я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.

Антей

Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?

Евфрозіна

Аполлон один з усіх богів не розлюбив Еллади, і є ще їй надія на життя.

А поки Аполлон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.

Антей (з усміхом)

Я не безславний,

хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Іііке!

Евфрозіна

Ніке мусить свою роботу знати. Постривай.

(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягти руку з вінцем.)

Ходи сюди! Схили прегорде чоло!

Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфро-зіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.

Н е р і с а

(молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)

Се що таке?

Евфрозіна засоромлена зіскакує з постаменту.

Антей

Се Ніке увінчала свого поета. А коли й харіта * йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним.

Евфрозіна

(почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси) Троянда он цвіте...

(До Антея.)

Одначе Ніке до кухні мусить — помогти матусі,— бо в нас сьогодні оргія правдива: купили риби, а якраз нам тітка дала вина і пару голуб’яток.

Як я ще напечу медяників,

то й Меценат на оргію позаздрить!

(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея.)

Н е р і с а

Чудна та Евфрозіна — все їй смішки!

А н т е й Що ж, молода...

(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши.)

Н ер і с а Та я ж, либонь, молодша,

проте...

А н т е й

«Проте часами химерую»,— так хтіла ти сказати?

(Сміючись, обіймає її, вона здероюано приймає його пестощі.)

Що тобі?

Нездужаєш, чи хто тебе образив?

Н е р і с а

А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди напам’ять вивчили оту промову про викуп мій, про посаг Евфрозіпи, що мати виголошує щодня.

А н т е й

Уже й щодня!

Н е р і с а

Та що ж, в тому є правда.

Мені самій ніяково дивитись у вічі Евфрозіні.

А н т е й

Евфрозіна тебе ні в чім не винуватить.

Н е р і с а

Знаю.

Вона недарма в тебе Антігона...