Том 6 - Леся Українка

І ти ж укритий скарб, а я ж, Аптею, тим не радію, що твоєї ліри не чує світ широкий, тільки я та слухачів твоїх мала громадка.

Ні! якби сила, я б тебе сама поставила на п’єдестал високий, мов постать Аполлона-кітариста! і хай би світ сповнявся тих пісень, що ти б тоді творив на високості!

Антей

Ти думаєш, либонь, що і натхнення повищати від п’єдесталу може?

Н е р і с а

Авжеж! Я певна того!

Антей

Ти дитина...

Але як ти так любиш п’єдестали,

то будь утішена, бо наш Федон

вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору *

і дав їй п’єдестал високий досить.

Н е р і с а

А де ж він тую статую подіпе?

Антей

Нам принесе.

Н е р і с а Тут і лишить?

А н т е й

Запевне.

Се ж буде дружній дар нам від Федона. (Пауза.)

Ти щось примовкла, наче зажурилась.

Чого, Нерісо?

Н е р і с а

Я собі гадаю, що скільки ще ся хата поховає в собі укритих скарбів, мов гробниця..

А н т е й

Я не люблю таких речей у тебе.

Н е р і с а

Як буде тут камінна Терпсіхора, то я мовчання перейму від неї.

А н т е й Нерісо, ти сьогодні вередлива.

Н е р і с а Як так, то я піду.

(Встає.)

А н т ей (затримує її, обнявши)

Ні-ні, кохана!

Н е р і с а ( визволяючись)

Пусти мене!

Чутно стукання у хвіртку.

Он хтось прийшов до теЗе.

Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і впускав Федона— молодого скульптора.

А п т е іі Здоров, Федопе!

Вітаються.

Ф е д о н Я лиш па хвилинку,

так ніколи!

Антей

Чому? Роботу маєш?

Федоп

Роботу поки що я вже скінчив, та тут нові клопоти — вибираюсь на панську оргію до Мецената!

Антей

(зчудований)

Тебе запрошено?

Ф е д о н З тобою разом.

Антей Жартуєш чи глузуєш?

Ф е д о н

Правду мовлю, се ж я прийшов тобі переказати запросини.

Антей Хто ж їх тобі приніс? Федоп

Я сам одержав, бувши в Мецената.

Антей Ти в Мецената був? Чого?

По справі...

І знаєш, я ніяк не сподівався, що він такий.

Антей

Який?

Федон

Такий привітний, і неподібно, що великий пан, говорить так...

Антей

Та з чого ж ти дивуєш? Що пан вельможний на поріг пускає митця убогого? Чи, може, з того, що і римлянин часом дещо тямить у хисті красному?

Федон

О ні, не «дещо», а він таки знавець великий, справжній! Адже й тебе він перший оцінив.

Антей

Він перший? Але ж я давно мав школу, як Мецената не було в Корінфі.

Федон

Що школа! То до слави так належить, як глиняна патера до скульптури.

Антей

Та вже було подібне щось до слави, коли той пан довідався про мене.

Федон

Сказати правду, вйпадок сліпий звістив про тебе: учень твій один вступити хтів у хор панегіристів

і на зразок умілості своєї

твою епіталаму * проспівав,

оту, що ти зложив на шлюб твій власний.

Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадить далі.

Ми з Меценатом надійшли на теє, я розказав йому, хто автор співу, і зараз же він доручив мені тебе просить на оргію до нього, а се не мало значить, любий друже.

Антей

(стримуючи досаду, викликану остатніми словами Фе-

дона)

Яку ти міг до нього мати справу?

Федон

Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив, щоб не ушкодили раби, несучи.

Антей Яку ж ти статую йому продав?

Федон

Пробач... я, власне, мусив би спитати твоєї згоди... та пани вельможні не люблять ждати...

Антей

Ти продав Нерісу?!

Федон

Ні, статую богині Терпсіхори.

Антей

Ти б і саму богиню запродав,

якби лиш міг, у римський дім розпусти!

Федон (встає ображений)

Такого ти не смієш говорити!

Антей

Тобі пѳ до диця така вражливість,

бо ти ж продав туди свій твір найкращий,

дѳ зневажають все, що нам святе.

Ф е д о н (впадаючи в річ)

Нічого там ніхто не зневажає!

Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її па подив людський, мов у храмі.

Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?

Антей

По-моєму, блюзнірство — рівняти дім римлянина до храму!

За гроші чи за славу — ти продався укупі з твором рук твоїх.

Федоп

Антею!

Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити — їй на викуп.

Антей

Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий. Федоп

Не розумію, що ти з мене хочеш!

Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?

Антей

Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.

Хто слави не бажає, той пе еллін,— жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.

Антей

Діди приймали вінці свої з рук матері Еллади, батьки дозволили зв’язать їй руки і тим синів позбавили вінців.

Авжеж, Федоне, відколи безславна сама Еллада — елліни повинні жадобу слави в серці заглушити.

Ф е д о п

І збільшити безслав’я свого краю?

Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть?

Антей

Уже ж не з рук ворожих їх приймати! Федон

Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка хвала від ворога».

Антей

На полі бою,

та не в полоні!

Федон

Слава і в полоні все буде славою.

Антей

Не сподівайся! Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок.

І тая Терпсіхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всі скарби з усіх країв руками Меценатів.

Його колекцію твій твір прославить, а не тебе, ти тільки раб отой, що хистом оргію панам скрашає, та оргія все ж панська зостається, хоч рабські руки вряджують її.

Федон

Рабам на оргії немає честі, але хто має гостем буть на ній, як я і ти...

Антей

Того не сподівайся, щоб я пішов на