Том 6 - Леся Українка

Меценат

Моєму слову ти дав колючки,

але не я. Уся моя вина,

що мій язик був якось послизнувся,

але ж його боги слизьким створили.

Винуй Юпітера чи Прометея,—

ти краще знаєш, хто з них більше винен.

Префект

А я, минаючи усякі випи, вертаю до заслуг. Мій Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе.

Меценат

Як?

Префект

Бо сю перлину не ти, а я відкрив уперше.

Меценат

Справді?

Префект

І в тім моя заслуга є ще більша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути.

Меценат Я хтів би сеє краще зрозуміти.

Префект

О, се не таїна! Колись я тута відкрив, чи, краще мовити, закрив гетерію співецьку потаємну.

Товаришем у ній був наймолодшим осей співець. Я ощадив його, вважаючи на молодощі ніжпі, і вій один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.

Антей Ти помиляєшся, ще є одна.

Префект

Де?

Антей

На Парнасі. Дев’ять і один там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.

Меценат

Ха-ха! Се влучно!

Префект

(змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький) Не так-то вже і влучно, Меценате.

Ті «дев’ять і один» — Феб * і Камеии * — зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. їм же треба амброзію та нектар заробити, то й мусять панегірики співати.

Антей

Кому?

Префект

Звичайно, генієві Риму.

Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались, і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або припаймпі ласку Мецената всесвітпього, а той с геній Риму.

Котрі ж боги йому по покорились, ті вигнані були або й розп’яті.

Антей

І що ж? вони від того повмирали?

Меценат (нишком, нахилившись до префекта)

Мій друже, вибачай, але юрбі

сі жарти можуть видатись блюзпірством.

Префект (знов здержано)

Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.

М е ц е п а т (голосно до Антея)

Людською мовою ми наситились.

Час обізватись мовою богів тобі, Аптею.

Антей

Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї — мов безструнна ліра.

Меценат Невже се друг мій відібрав їй настрій?

Префект

За правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам’ятать, що^й у богів є з а в т р а лише тоді, коли його заслужать.

Антей

Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.

В атріумі чутно гомін.

Меценат

Що се там за гомін?

А т р і є н з і й (з порога)

Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.

Меценат

Та хто ж вона? Якого стану?

Атрієнзій

Каже,

що єсть вона Антеєва жона.

Меценат Що ж, хай увійде.

Атрієнзій виходить. На порозі з’являється Неріса і вклоняється мовчки.

Антей

Нащо се, Нерісо?

Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.

Вернись додому!

Меценат

Вибачай, Антею!

Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.

Ти вільний зоставатися чи ні,

Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.

Антей (до Неріси)

Ти хочеш тут лишитись?

Неріса

(тихо, але твердо)

Я лишуся.

Прокуратор (стиха до Мецената)

Се ти не дурно так,— вона зграбненька. І звідки він узяв собі сю німфу?

Меценат

Такі ніжки бувають лиш в Танагрі. Мені повір, я знаюся на тому.

(До Неріси.)

Чи ви давно по шлюбі?

Неріса

Перший місяць.

Меценат (до Антея)

О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць? Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!

Але чого ж вона під покривалом?

Антей

Так звичай еллінський жінкам велить. 211

Меценат

Але в моїй господі звичай римський, і він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.

Неріса, не ждучи Антеєвої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.

Боги мої! Ви подивіться, друзі!

Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!

Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!

(До Неріси.)

Він різьбив із тебе?

Неріса

Так, пане.

Меценат Що ж, ти й танцювати вмієш? Неріса

Не знаю...

Меценат

Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?

Антей

Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.

Меценат То я прийду колись до твого дому.

Антей

Се буде честь мені. Але пе знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.

Меценат

Недобрий звичай ваш!

Антей

Такий він здавна,— не я його, преславний, встановив.

Прокуратор

Але ти радо з нього користаєш!

Меценат

Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.

Антей

(щиро)

За се тобі я справді випеп дяку!

Меценат

Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.

(До раба.)

Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодпі я купив.

Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.

Антею, сяя ліра — дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева — індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів *, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.

Антей

Лиш еллінського в пій пема нічого?

Меценат

Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.

Антей

(торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)

Який прекрасний, надзвичайний голос!

Дай ліру, хлопче!

(Бере до рук ліру.)

Ох, яка важка!

Меценат

Ти сам її держать не потребуєш.

На те є раб. Евтіме, на коліна!

І так держи, як сей співець накаже.

Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.

Антей

Ні, їй не слід звикати до такого.

В своїй оселі я рабів не маю, і прийдеться їй висіть на повітрі на ремінці.

Меценат

Рапсодів давніх спосіб!

Се