Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
розцвітає весна на землі, і земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зор свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки...

1922

Хто на небі пером написав Золотими чорнилами:

місяць...

Не дописав

і...

замисливсь...

1923

* * *

Сняться мені ешелони і далі, грізні загони...

А сосни шумлять...

То не серце у тривозі б’ється дзиґою на

палі, —

червоніє і несеться над безоднями Земля... Ми замкнули грозу в телефоні, блискавиці несем по світах.

Крик у ночі:

“На коні! На коні! На коні!..”

І зоріє над шахтами стяг.

Зашуміли вже крила червоні, і невидний кричить паротяг...

Простяглися дроти на всі гони,

Гей, за обрієм радіодні...

Ми замкнем, як грозу в телефони, у райони стихію стихій.

Сняться мені ешелони і далі, грізні загони...

А сосни шумлять...

То не серце у тривозі б’ється дзиґою

на палі, —

червоніє і несеться над безоднями Земля... 1923

* * *

Голову розбив я об каміння неба, — на заході морок, на заході кров...

І в нестямі вітер утікає степом, ніби блиск останній скинутих корон...

0 мої шукання, мрії-метеори...

Не шумує листя, в жилах не вино, — місяць народився ніби тільки вчора, а уже блукає на степу давно.

Ох моє телятко... Як тебе спіймати, щоб віки горіло ти в душі моїй...

Доки ти од мене будеш утікати і ховатись раптом в голубій траві...

Я даремно руки в небо простягаю, — на худих долонях тільки тихий сміх...

1 розбив об небо голову з одчаю. Вітер...

Сніг...

1922

ДО БРАМИ

Там, за тихими леліючими гранями, хто задуманий з нахиленим чолом бреде?.. Розгортаю книгу зоряну, про далекую Іранію... Ніби мрії Стєньки Разіна,

туманіє степ... Вітре вечірній, брат мій червоний, хочу з тобою в далі брести...

Падаю —

т-трони...

падаю —

т-трони...

В небі осіннім хрести.

Всесвіту сині легенди в лотосі щастя цвітуть.

На електричні Атени з вітром до брами бреду.

Гей, спокійно і синьо над садом, а над морем — задуманий сон, на заході губною помадою написав і розвіз... горизонт.

То не вітру долонь оксамитова, не проміння далеких очей, — по воді золотою молитвою тихий місяць до мене тече...

1923

* * *

Ластівки на сонці, ластівки на сонці, як твої зіниці в радісних очах...

Зацвіли ромашки десь на горизонті, й пахнуть поцілунки, як китайський чай... Я твою шинелю цілував до болю і твої коліна любі без кінця, ніжні та рожеві, як березки голі, що ростуть далеко на чужих сонцях... Бачу за морями молоді дороги, де припав до неба синьоокий степ...

А у тебе, мила, щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте...

У вечірнім місті плакали трамваї, пропадали сльози сині на дротах.

Я тобі сьогодні назбирав конвалій, — і солодко дзвонить у моїх руках... Ластівки на сонці, ластівки на сонці, як твої зіниці в радісних очах...

Зацвіли ромашки десь на горизонті, й-пахнуть поцілунки, як китайський чай...

Як сонце до істоми гріє, і пахнуть береги в цвіту...

По пильному шосе пробіг автомобіль.

“З дороги, гей. Агов, агов.

Не утечеш. Я дожену, я дожену і там, і

ту,

і

там,

і

ту

знайду, знайду”... — ту-ту-ту-ту... —

А десь в височині шумлять, і казяться, і в скелі глухо б’ються, і

знов,

і

знов

назад,

назад

біжать розтерзані, запінені вітри північні, там, де в задумі тихій, вічній Ай-Петрі туманами

снить...

“Вернись...

Вернись”

Пішла.

І тільки шаль од вітру за плечима

б’ється...

А день біжить, а день сміється...

З гори в долину тумани...

“Вернись...

Вернись...”

На шматки порізав свою душу й зашпурнув їх ген-ген я од себе...

І несуться вони метеорами десь

по далеких світах... В порожніх грудях тільки вітер віє, і тоскно шарудять сніги...

Там посадив я чорную лілею, в ній заховалося моє щастя і тре синенькі рученята, і дивиться з благанням навкруги.

Сніги,

сніги...

1922

Магнолії лимонний дух, солодкі мрії олеандри...

А в небі огненні гранати, і мислі зоряно цвітуть...

0 моря гул!

О моря гул...

1 шарудіння хвиль на пляжі... А там панелі ще в снігу

й морозу огневі масажі.

Ми хвилі любим,

хвилі любим. Самі народжені од хвиль.

О, притули вишневі губи ти до моєї голови!

Хвилини бій,

хвилини бій...

Я чую, як біжать секунди,

Я бачу космоси в траві, в тво'іх очах заграви бунту.

Магнолії лимонний дух, солодкі мрії олеандри...

А в небі огненні гранати, і мислі зоряно цвітуть...

1923

СТЕП

Ходе Степ.

Замислений Степ.

А на ньому синій, синій жупан.

За туманом — туман і татарські загони...

Розсипається Степ синім дзвоном...

Гей, крізь вітер і ніч бліді руки простяг і поклав

на Чумацький, на зоряний Шлях...

Бліді руки простяг...

Ходе Степ.

Замислений Степ.

А на ньому синій, синій жупан.

За туманом

туман...

1922

МАЛИНОВИЙ ПЛАТОК

Я знов один. Покірно одгоріли далі.

Й дарунок твій — малиновий платок круг шиї ліг. І в золотій печалі не прилетить в мою кімнату Бог —

не прилетить... і крилами кохання не зашумить привітно над крильцем. Лиш привид твій розтанув у тумані і все в сльозах нахилене лице...

Гей, на огні далекого Версалю тебе вели. Блищала тоскно сталь...

І, може, де в півтемній тихій залі цілує хтось вишневії вуста...

й сорочку рве... і вже криваві руки біля твоїх розкиданих колін...

1 весь в крові від огненної муки уже лечу далеко од землі...

І вже внизу крізь ґрати зачорніло, де вартовий карбує мірний крок, біля вікна знайоме мертве тіло й дарунок твій — малиновий платок.

1923

Сьогодні на морі безоднів немає, і все в золотім тумані.

А вітер ласкавий з південного краю повіки цілує мені.

1 хвилі об берег, об берег з розгону загонами синіми б’ють...

Розсердився вітер і перли солоні шпурляє в сорочку твою...

А там, де хмарини на морі відбило, безодня жахна постає, — здається, що кулю земную пробило, мов серце, кохання твоє.

І сняться замріяно Індії далі, в траві дитинча-молодик, і храм голубий, де в задуманій залі сумує вівтар золотий...

На гору ідуть синьоокі браміни, і все в золотім тумані...

1 хочу до болю упасть на коліна, молитись на зорі ясні...

І кликать когось... Та навколо нікого. Лиш марево синє встає, лиш чую, як тепла й

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: