Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
ніби день замерз над золотим заводом...

Ми на роботу йдем.

Мій брате Вересню, з блакитними очима, під усміхом твоїм жевріє серця бій...

І рим моїх палких обсипана шипшина — хвала тобі!

А вулиця тремтить різноголосим кроком під гуркотом колес.

Мов дметься догори обчовгана дорога, і мерехтять багнетні леза...

1921

Граційно руку подала

і пішла.

Засиніли межі

в туманах...

З вітром донеслось: “Прощай!” —

Грай, моя сурмо, грай!

А за лісом коні ждуть...

Не б’ють копита по сухих дорогах, і не спадає за сотнями пил...

Ми — повстанці на Бога — пелюстками зор на дуби...

Хай застигло на мить

наше огненне чекання, —

лиш тремтить цуцика обмерзле скавучання... Дужче вибухне останній бій!..

Не б’ють копита по сухих дорогах, і не спадає за сотнями пил...

1921

Рипнула дверима осінь, з пилом закрутився жовтий лист, а за ним простягся по дорозі передсмертний листопаду блиск.

І тремтяче перекотиполе притуляється до ніг благанно, мов шепоче:

“Як же рано... як же умирати рано!..”

1 котиться геть, таке безпорадне і голе... Неба прозорі очі затулило віями-хмаринами.

Вітер щоки цілує, лоскоче, поросям верещить між колінами...

І навколо так холодно, холодно, наче в жилах вся кров замерзла!

Серце моє, піснею проколоте, вже не буде нам тепло й весело.

Розстилає вечір рядна, глек зорі червоноточить...

Моя пісня — неоглядна, а душа — печерний хлопчик.

1921

[СНІГ]

М. Хвильовому

І

Сніг...

Перед очима за лицями лиця — вулиця

метушиться...

Мов у сні,

падає сніг...

Мої думи заклопотаними горобцями —

за сніжинками, за летючими... Ех, їдять його мухи з комарами!..

А як же це тепер дома,

коли там голодні й босі?..

Ще ж нічого, як була осінь, а як зима!?.

І знову будуть цокотіти колеса, і потяг буде бігти, бігти...

Вибіжать назустріч батькові діти, — і невже ж я буду співати про золоту березу!? —

Ні!

Я піснями прострелю синьоокі хмари, візьму своє покинуте кайло і піду на Скальковське 1 чорне золото рубати, там знайду собі пару і буду з нею на кліті кататися аж на “два удари”2...

Стережіться ж, розхристані хмари!..

її

Татарин в постолах... нема продольні

краю...

і сухо кайло б’є блискучий антрацит...

Що буде через мить — ніхто про те не

знає...

Цить, моя пісне, цить!..

Вагончик забуривсь... як важко

піднімати!..

1 навіть матюки тут тільки звук пустий...

А дома на печі — худа, голодна мати, й здихає за селом наш тихий кінь гнідий...

А батька вже давно в забої придавило...

Ще тепла била в ніс його пахуча кров, коли мені прийшлось змінять на кайло шило й за похорон продать останнєє добро.

Вагончик забуривсь... як важко піднімати!..

І навіть матюки тут тільки звук пустий...

А дома на печі — худа, голодна мати, й здихає за селом наш тихий кінь гнідий...

Мамо!..

Уже Радянська влада, — витри сльози.

Вже не буде Гулька3 пасти панські кози і не покличе німців знову

на Вкраїну Центральна Рада, — бо у нас на багнетах світові червоні

грози!..

IV

Сніг...

Перед очима за лицями лиця — вулиця метушиться...

Мов у сні,

падає сніг...

Мої думи заклопотаними горобцями — за сніжинками, за летючими...

Ех, їдять його мухи з комарами!..

1921

* * *

На Захід, на Захід, на Захід!..

Заломила руки зоря.

Виють собаки не зря...

Електричним поривом, подихом гроз до бою, до бою на Захід...

Перестав вовтузитись і плакать на снігу розстріляний мороз...

Котяться хвилі широко — хвилі-мовчанки до ніг...

Місяцю куля влучила в око, — ніч.

Але я не впаду до колін і ніколи не буду спати.

На устах запеклася піна — моя кривава мати...

І сичить під ногами вітер...

Мов до серця чимсь припекло, мов голосять, жаліються діти за селом...

Електричним поривом, подихом гроз до бою, до бою на Захід!..

Перестав вовтузитись і плакать на снігу розстріляний мороз...

1921

Із збірки “Осінні зорі” (1924)

Хто розуміє цей жах, коли душа така одинока?..

Коли хочеться кривавими пальцями схопити за горлянку небо

і видерти йому останнє око — Сонце...

Хто розуміє цей жах, коли душа така одинока?..

Моє серце — Благбаз 1 в часи військового комунізму, коли далі були такі пахучі, такі червоні...

А тепер всі в крові, і душа, і долоні, — і пропадають мої огні за муром...

О, моя далека Революціє!..

Одгукнись на мої крики лунко!

Скоро буде вечір

і в тихій кімнаті зазгучать, заридають

солов’ї поцілунків.

Скоро

буде

вечір.

Коли буде знати про Перекоп кожна дитина, і зацвітуть електричними зорями і земля, і небо, коли темп життя так зміниться, що будуть віки за одну хвилину, — тоді прийде кінець непу...

О, моя червінькова Україно!..

Коли кожному дурневі стане ясно, що таке пролетарська культура, і будуть легендами і сучасні події, і сучасна

людина,

тоді згадають і про Володимира Сосюру, о, моя червінькова Україно!..

А зараз:

моє серце — Благбаз в часи військового

комунізму, коли далі були такі пахучі, такі червоні... Простягаю в простори криваві долоні, де пропадають мої огні за муром...

Листопад, 1922

НА СНІГУ

І

Де сирени і вітер, де тонко залізо скиглить

і кигоче,

там, де сполохи сині,

мов вечірні коханої тихої очі, на землі розплелись і розбіглись блискучії

довгії смуги...

Чи побачу тебе я удруге?..

Обернулась зорею тополя і хитається п’яно і струнко.

Твої ноги гарячі і голі

іще чують вуста... На обличчі осінні

цілунки...

Ой, біжіть од землі у простори, тікайте

далеко, далеко, панелі, поміж зор простягайтеся лунко...

Чи й на Марсі такі ж менестрелі?..

Чи й на Марсі такі ж поцілунки?..

Де сирени і вітер, де тонко залізо скиглить

і кигоче,

там, де сполохи сині,

мов вечірні коханої тихої очі, на землі розплелись і розбіглись блискучії

довгії смуги... Чи побачу тебе я удруге?..

її

І ходжу я стрункий і тривожний, все шукаю її в тумані, що з дитинства шахтьорськую рожу приколола до серця мені...

Де шумлять од землі метеори, й тільки вітер за ними жене, в неосяжні безумні простори хай земля і мене зашпурне...

Й полечу я стрункий і тривожний, — може, там відшукаю її, що з дитинства шахтьорськую рожу приколола до серця мені...

III

За рікою солодкий пасльон, в заводському смітті дітвора...

З меленіту бальони, бальони, бальони, і на станції п’яне: “Ура!”

Промайнули козацькі лампаси, невблаганне із

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: