Том 12 - Леся Українка

Метерлінк Моріс (1862—1949) — бельгійський письменник, один з основоположників символізму, декадентства в європейській драматургії. Найпопулярніший його твір — драма «Сивій птах» (1908). Леся Українка переклала одноактну драму Метерлін-ка «Неминуча», створену 1890 р.

Верлен Поль (1844—1896), Р е м б о Жан-Артюр (1854— 1891) — відомі французькі поети, представники символізму.

Р е н ь в Арні (1864—1936) — французький письменник, твори якого позначені песимізмом, естетськими тенденціями.

В е р х а р н Бміль (1855—1916) — видатний бельгійський прогресивний поет, писав французькою мовою. Ранні збірки «Вечори» (1887), «Чорні смолоскипи» (1890) та ін. позначені декадентськими мотивами.

Замість «Вавілонської магії»... — Йдеться про творчість французького письменника-символіста, художнього критика Жозефена Пеладана (справжнє ім’я — Пеладан Жозеф-Еме; 1859—1918). Претендуючи на роль духовного вождя, свої трактати з естетики, ессе він підписував «Сар Пеладан» («Сар» — від давньо-вавілонського «володар», «владика»).

«С а л а м б о» — роман відомого французького письменника Г. Флобера (1821—1880).

«Сіракузькі діви» — роман французького письменника Жана Бертеруа.

Л у ї с П’єр (1870—1925) — французький письменник, проповідник індивідуалізму та сексуалізму.

Т а л ь я д Лоран (1854—1919) — французький поет, критик, виступав проти символістів.

Б о д л е р Шарль (1821—1867) — французький поет, попередник декадентів. Особливу популярність здобули його книжки «Квіти зла» (1857), «Маленькі поеми в прозі» (1869).

...Часів Панами... — Йдеться про історичну аферу французьких концесіонерів під час будівництва судноплавного каналу через Панамський перешийок (1885—1903). Участь у шахрайстві французьких міністрів, за висловом Лесі Українки, наклала на країну тавро «національного сорому», ганьби.

Вілье де Ліль-Адан (1838—1889) — французький письменник. Книжки «Виродження латинської раси» серед його творів не виявлено. Мабуть, Леся Українка має на увазі цикл романів Сара Пеладана «Занепад латинського світу».

«Т а ї с» — роман видатного французького письменника Ана-толя Франса (1844—1924). Леся Українка помилялася, вважаючи його твором П. Луїса.

Протеї вська — за ім’ям Протея, морського бога у стародавніх греків, що мав здатність до перевтілення.

Квієтист (від лат.— спокійний, безтурботний) — послідовник квієтизму, релігійно-етичного вчення, що виникло в XVII ст. у католицизмі; полягає в цілковитому покладанні на «волю божу», байдужості до добра і зла. Переносно — пасивність, непротивлення.

Бійка (з уголовщиною) Верлена і Рембо...

— Йдеться про конфлікт, що мав місце між поетами-друзями: під час сварки Верлен стріляв і поранив Рембо в руку. Винуватця було васуджено на два роки ув’язнення.

... «Продернул» і буковинку... — Тобто покритикував і О. Ю. Кобилянську.

Що за «тихий и отдал енный у г о л о к» ... —• Вислів із поеми М. В. Гоголя «Мертві душі».

Кобринська Наталія Іванівпа (1855—1920) — українська письменниця і громадська діячка демократичного напряму.

«Ж иві струни» — збірник пісень, виданий Б. Грінченком у Чернігові 1895 р. в серії видань для народу за № 15.

Як не було натуралізму — а Н е ч у й, а Фран-к о? — Термін ужито неточно: ні І. Нечуй-Левицький, ні І. Фран-ко не належали до натуралістів. Слово «натуралізм» у той час інколи вживалося замість терміна «реалізм».

Писала мені Кобилянська... — Письменниця скаржилася Лесі Українці на грубі, фальсифікаторські випади проти неї у статті С. Єфремова «В поисках красоты».

Миша — Михайло Петрович Косач (1869—1903) — старший брат і друг Лесі Українки. Після закінчення фізико-математичного факультету Юр’ївського (нині Тартуського) університету працював у цьому вузі, а згодом викладав фізику і метеорологію в Харківському університеті. Друкував оповідання під псевдонімом «Михайло Обачний». Був одружений з О. Є. Судовщиковою.

В листі до О. Кобилянської (грудень 1902 р.) обіцяв відгукпутись у пресі на статтю С. Єфремова. «Я,— зазначав він,— оце пишу протест проти таких спроб критики, думаю послати до «Руської мислі», сподіваюсь, що там надрукують. Певне, і Леся в «Мире божому» теж не дасть спуску» («Літературна газета», 1952, 20 березня).

Що ж там мій збірник в цензур і? — Мається на увазі збірка Лесі Українки «На крилах пісень», видана в Києві 1904 р.

«Італьянська поема» — вірш «Бранець», написаний Лесею Українкою 1902—1903 pp. в Сан-Ремо.

К а т о н Марк Порцій (Катон Старший; 234—149 до н. е.) — державний діяч і письменник Стародавнього Риму, захисник привілеїв аристократії. Автор трактату «Про сільське господарство», що є цінним джерелом вивчення римської економіки.

Ц і ц е р о н Марк Тулій (106—43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, оратор, філософ, письменник.

... З нарисом Кобилянської «За г о т а р» ... — Цю новелу надруковано в журналі «Киевская старина», 1903, кн. 1, с. 137-151.

Рада — Аріадна Михайлівна Драгоманова (1877—1954) — молодша дочка М. П. Драгоманова, двоюрідна сестра Лесі Українки, пізніше дружина художника І. Труша.

Петербурзькі Косачі — родина брата в других П. А. Косача Миколи Олексійовича Косача. Докладніших відомостей немає.

Н а т а ш а — Садовська Наталія Іллівна. Докладніших відомостей немає.

Як твоя робота про колядки? — Стаття Олени Пчілки «Украинские колядки» надрукована в журналі «Киевская старина», 1903, кн. 1, 4, 5, 6.

Микунька — брат Лесі Українки Микола Косач.

Дроздик — наймолодша сестра Лесі Українки Ісидора.

Г ю ї с м а н с Жорж-ПІарль (1848—1907) — французький письменник-декадент, наприкінці свого життя став містиком і войовничим католиком.

Р о н і — літературний псевдонім французьких буржуазних письменників братів Жозефа Анрі Бекса (1856—1960) та Серафена

Жюстена Франсуа Бекса (1859—1948), що до 1909 р. писали разом.

Р о д Едуард (1857—1910) — швейцарський буржуазний письменник, критик, що писав французькою мовою. Розробляв морально-психологічні проблеми.

«Б і л і т і с» — власне «Пісні Білітіс» — поезії в прозі ІГвра Луїса, що їх Леся Українка помилково приписала Вільє де Ліль-Адану (Сару Пеладану).

11. ДО РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «КИЕВСКАЯ СТАРИНА».

Перед 29 січня 1903 р. Сан-Ремо

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 58).

Датується за змістом цього та наступного листів. Аналогічні листи були також надіслані в «Мир божий» та «Літературно-на-уковий вісник» (див.: «Літературно-науковий вісник», 1903, кн. 2, с. 146-147).

Славинський Максим Антонович (літературний псевдонім — Максим Стависький; 1868—1945) — маловідомий український літератор, знайомий Лесі Українки по київському гуртку «Плеяда», співавтор її перекладів творів Г. Гейне, що вийшли під назвою «Книга пісень Генріха Гейне» в 1892 р. 1917 р. емігрував за кордон.

... Упрекнул, между прочим, в том изда-т е