Том 5 - Леся Українка

Річард

Хай бог хранить, хоч нас не сохранив. Адже і в нашій Англії веселій чимало крові пролилось за мрії.

О’ II а т р і к

Хіба ж таки єпископальна церква *, і десятина, й молитовник — мрії?

Мак Гарді А «прав петиція»? * А «пункти»?

Річард

Мрії!

Мак Гарді Та бійтесь бога! Що ви, пане майстре?

О’ II а т р і к

Се й ми по мрії аж за море гнались?

Річард

Так, мрія нас вела за океан, до неї ми крізь пущі пробивались, для неї ми терпіли тяжкі злидні.

О’ П а т р і к

Та що ж воно було за навождения, по-вашому?

Річард

Свята, велична мрія, що ніби люди можуть вільні бути...

Мовчання.

Д ж оис

(відставши давно від розмови, досі з нудьги проходжувався по хаті, тепер, скориставши з перерви, звертається

до Річарда)

А я до вас за ділом, пане майстре.

Оце я, бачите, грунтець купив та й глинище на ньому, а не знаю, чи путня глина. Ось дивіться, грудка, ви знаєтесь на тому.

Р і ч а р д

(роздивляється глину)

Для скульптури

вона нездатна.

Д ж о н с

Ні, я, власне, теє...

Мовляв би, на горшки чи не здалась би.

Ми, пане майстре, хтіли заложити всі три гончарську спілку. Ми б хотіли начиння вже не просте продавати, а делікатне. Люди багатіють, хвалити бога,— може б, нам сей торг пішов гаразд. Оце ж я маю глину, він

(показує на О'Патріка) хату дасть, а сей добродій —

(показує на Мак Гарді)

гроші.

А вас просив би я зразки ліпити,— ви чоловік тямущий і бувалий, набачили усякого начиння по тих Італіях... там лепський крам!

Так я гадав: як має майстер Річард знічев’я тут собі ляльки робити...

Річард (схопився з місця, за шапку)

Простіть, панове,., час мені до школи...

Чи пак до церкви... я піду... прощайте! (Виходить раптово.)

Д ж о н с Чи він здурів?

0’ П а т р і к Образивсь.

Мак Гарді

Я ж казав вам, що він дивак. Не варт було й вдаватись.

Д ж онс

Чого ж се він образивсь?

О’ П а т р і к

За ляльки.

Д ж о н с

Так то йому образа? Отакої!

Як трошки там людина пожартує...

Мак Гарді А він такий, що не приймає жартів.

0’ П а т р і к

(дивлячись у вікно)

Дивіться лиш, он майстер коло брами зустрівся з органістом і магістром...

Щось розмовляють.

Мак Гарді (дивлячись у вікно)

О, либонь, сюди

всі троє подались.

Д ж о н с

Ходімо звідси,— мені тепер ніяково з тим майстром.

0’ П а т р і к

Та й справді, що ходім. То люди вчені, ми не судні з такими розмовляти.

Д ж о и с

Та, може, хто й судний, се ви даремно, а тільки часу гаяти не варт.

Всі троє виходять. Входять: магістер і Річард попереду, провадячи загарливо далі розмову, почату ще надворі. Органіст іде слідом за ними; він спочатку до розмови не вступає, а тільки прислухається або ходить, роздивляючись по хаті. Річард, увійшовши, засунув завісу, що відділяє ванькир від хати.

Магістер

...Ви, майстре Річарде, дивіться ширше,

Ваш кругозір тісний.

Річард

Магістре, ні, ми просто різно дивимось: я — вгору, а ви — навколо себе.

Магістер

Хай же й так — хоч се навряд — зробімо паралель: вам дорогий ваш хист — не сперечаюсь, чи вартий він того, річ не про се — вам дорогий ваш хист, мені — наука.

Річард

Запевне.

Магістер

• Так. Non dubitandum est К

Ідімо далі: ви в своєму хисті щаблів найвищих досягли колись...

Річард

(з жалем)

Колись!..

Магістер (робить рух рукою, ніби вгамовує Річарда)

При диспуті спокій потрібен — conditio sine qua non 3.

Провадьте.

Магістер

Відомо вам, шановний мій колего, що Universitas 4 мене магістром іменувала...

Р і ч а р д Ще й honoris causa5,

Магістер

Nunc prosequor 6: тепер я вчу лічби, а ви вчите вокабул італьянських та анатомії, хоч я — учений, а ви — артист.

Р і ч а р д

Дуже зле для нас.

Магістер

Нехай — для нас, але не для науки і не для хисту. Люди й покоління — се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може. Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити.

Але за рік, чи, може, за сторік, знайшлась рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже, де діло предка, де потомка праця,— вони злились в єдину теорему.

Р і ч а р д

Магістре, я відповідати буду так само прикладом. Один артист, на ймення невідомий, хоч славутній, лишив нам статую без рук *. Минули

роки, віки, тисячоліття... Досі та статуя не має рук. Я бачив багато проб ті руки доточити,— артисти не послідні їх робили, і що ж? До статуї ніщо не йде, робота поколіннів не злилася.

Органіст

(вступає до розмови)

Се тільки значить, що сама скульптура скінчила вже свій вік. Та й слава богу!

Р і ч а р д

Якби се так, то з чого ж тут радіти? Якби зо світа геть музика зникла, я б не радів.

Органіст

Музика і не зникне. Маленька пісня й та живе віки, зміняється, дрібниться, знов зростає і з люду в церкву божу переходить.

То християнський хист.

Р і ч а р д

Хіба скульптура

Христом проклята?

Органіст

Не скажу сього, але вона вже в християнськім світі, коли не завертає до поганства, то тільки бавить.

Р і ч а р д

Як? То Бонарроті, по-вашому, робив задля забави?

Органіст

Не бачив сам я статуй Бонарроті і мало хто їх бачить. Тії ж гімни, що я тут в церкві граю на органі, по всьому світі християнськім чутно.

М а г і с т е р Колего, се пе доказ.

Органіст

Може, й так, я не митець на диспути. А тільки ніхто на світі не живе без пісні, а статуї для багачів стоять.

Р і ч а р д

Роса блищить па кожній бадилині,