Том 5 - Леся Українка

Годвінсои

(одкриває Біблію ніби наугад, але в дійсності на закладеному заздалегідь тексті. Читає глухим голосом.)

«Будь проклятий той, хто виліпить чи виллє бридке перед богом діло рук мистецьких і покладе його у схові!»

(До громади, не читаючи.)

Ви знаєте, що відповів на се народ ізраїльський.

К а л е б (сухо і суворо)

«Хай буде так».

Метью Фільдінг (фанатично)

Хай буде проклятий!

Абрагам Сміт ( покірно)

Та що ж, хай буде.

Джоп Мільс

Своя душа дорожча. Пристаю: хай буде проклятий.

Д ж і р і м а я О р т в і п

Та вже ж, не як.

Е д і т а (голосно, виразно)

І я його кляну.

Кріс табель

Ой мамо! мамо!

Р і ч а р д

(до громади)

Вже прокляли? А знаєте ж ви, за що?

К а л е б (показує на закриту статую)

За те бридке, що ти у схові держиш.

Р і ч а р д

Хто вам сказав, що я свій твір ховаю?

Ось він, мій твір! Дивіться!

(Раптово скидає покривало з великої статуї.)

Німа сцена. Видно по обличчях громадян, як у них побожна відраза бореться з натуральним подивом до гарного твору. У Річарда з’являється вираз тріумфу.

Годвінсон (до громади)

Він ще гірше тепер грішить, ніж досі согрішав!

Він хоче нас заплутати у невід, що сплів сам князь олжі. Святу громаду від стежки правої відбити хоче.

Громада одвертається, щоб не дивитися па статую.

Метью Фільдінг Диявола він слухав, се робивши!

Р і ч а р д

Я слухав тільки вищого натхнення, а ви кого?

(Показує на Годвінсона.)

Повапленого гробу!

Ви ідола створили, а не я!

Себе кляніть!

Годвінсон (до громади)

Чи довго ще терпіти ви будете гидоту слова й діла?

Чого ждете? Що Моїсей зробив

з кумиром золотим?

Метью Фільдінг

Спалив його і попіл дав ідолотворцям випить.

Годвіпсои Отак і ми зробім!

(Показує на статую.)

Паліть її!

Паліть усю гидоту ідолянську, що зібрана в сій хаті!

Р і ч а р д

Я не дам!

В сю хвилину Метью Фільдінг великою палицею своєю збиває статую з примосту, вона падає і розбивається. Громадяни хапають, де тільки під руку попадається, усе належне до скульптури: ескізи, бюсти і т. ін., навіть знаряддя, толочать, трощать, кидають у коминок, де Калеб розпалює і роздмухує вогонь.

Годвінсон

(кидається до шафи, коло якої вже стоїть на обороні

Річард)

Тут ідоли найгірші! Подивіться!

Річард бореться з ним, не пускаючи, громадяни кидаються на підмогу Годвінсонові.

В двері од ванькира вже кілька хвилин, відколи почалась баталія, добивається замкиений там Деві. Крістабель і Едіта підпирають двері, щоб він не вирвався, але па хвилину Едіта спускає руки, вражена тим, що діється коло шафи. Деві проривається в двері, хапає молот скульпторський коло розбитої статуї і, пробившись до Річарда, подає йому молота.

Деві

Па, дядьку, молоіа!

Річард

(щільно притискує одною рукою єдину статуетку, що врятував із схованих у шафі,— статуетку з девізом «Pereat mundus, fiat ars»,— a другою бере від Деві молота і замахує ним)

Гей, одступіться!

Легко ранить Годвінсоиа, той пронизливо кричить; здіймається лемент: «Він біснуватий!», «Геть його!», «На пущу!», «Женіть його!» Громада наступає на Річарда з палицями, дехто кидає шматками глини з розбитої статуї.

Р і ч а р д /дужим голосом)

Мовчіть!

Мовчіть, злиденне кодло! Невігласи!

Я сам іду од вас! У дикій пущі є дикі люди — не дикіші вас!

Геть! Розступіться, дайте шлях! Інакше я сам собі дорогу проложу!

Гей, стережіться!

(Кидається крізь юрбу, прокладаючи собі дорогу до дверей.)

Крістабель

Брате, схаменися!

Ой матінко!

(Кидається до Едіти.)

Е д і т а (твердо)

Він проклятий від бога, мені не син, тобі не брат.

Д еві

(пориваючись до Річарда помежи людей)

Ой дядьку!

Візьми мене з собою!

Крістабель

Деві! Синку!

Не йди! Не кидай! Я умру без тебе!

Ой Деві! Ой...

(Голос її спотворюється, вона заточується. Деві, після моменту вагання, вертається на її крик і кидається в її

обійми.)

Деві Я, мамо, тут, з тобою!

Крістабель поривчасто тулить до себе Деві. Річард пробився до порога і одчинив двері.

Годвінсон і громада (услід Річардові)

Будь проклятий!

Р і ч а р д (обертається з гнівним сміхом)

На вас прокльони ваші!

(Зникає з порога.)

Громада проводжає його лютими вигуками і киданням грудок та

паліччя.

III

Шкільна кімната в Род-Айленді; вона ж служить і за помешкання Річардові. Більша частина кімнати зайнята шкільними лавами, кафедрою, дошкою тощо; менша частина, властиво, чверть кімнати, відділена від першої завісою і ванькиром, заставлена речами Рі-чарда і знаряддям до скульптури: в однім кутку шафа, в другім — невеличка нескінчена статуя жінки, тут же стоїть і кістяк для навчання анатомії та для скульпторських студій. Р і ч а р д сидить на кафедрі, перед ним у чеи и к читає з книжки; інші у ч е -н и к и — підлітки й дорослі — сидять по лавах.

У ч е н и к (читає)

E disse lei: nessun maggior dolore che ricordarsi del tempo felice nella miseria!

P і ч a p д Перекладіть!

У ч e н и к

(перекладає)

«І мовила вона: немає більше болю,

як пригадать собі часи щасливі

при злиднях...» Може, краще «при недолі»?

Р і ч а р д

Однаково.

Ученик

Які чудні слова!

Мені здається, що утішний спогад усе утішним буде.

Р і ч а р д

Дай вам боже, щоб ви своєї думки не змінили.

Учен и к

Читати далі, чи зробить аналіз?

Р і ч а р д

Ні, на сьогодні досить.

Ученики збирають книжки і, вклоняючись, розходяться. Один ученик зостається і підходить до Річарда.

Р і ч а р д

Що вам, Чарлі?

Ч а р л і

Я таткові давав фігурку вашу, та він говорить, що такий товар йому в крамииці нінащо держати, бо тут купців не знайдеться на нього.

Так от я вам приніс її назад.

(Сягає рукою до торбинки.)

Р і ч а р д

(спиняє рукою його рух)

Візьміть собі, як хочете, на спомин.

Чарлі

Коли дозволите, я подарую малій сестрі, вона просила ляльку.

Р і ч а р д Sancta simplicitas! 2

Що ви сказали,

пане учителю?

Р і ч а р д Нічого,