Том 5 - Леся Українка
«Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу. Так само й коваль... так само й гончар...
серце свое віддає, аби скінчити начиння. Всі вони на руки свої надіються... Без них місто не заселиться, але на престолах суддів не сядуть і закопу судового не розмислять та й не мають вирікати вироку чи присуду...»
К а л е б
(після читання б'є себе по лобі)
Гай-гай! стареча пам’ять!
Виразно ж тут стоїть, що жоден майстер на судьбищах не має промовляти.
(До Джонатана.)
Замовкни, сину, й сядь.
Джонатан покірно вклоняється і, зітхнувши, сідає.
Годвінсон (знов посуває Біблію до себе)
І ще є слово:
(читає)
«Хто каже про нечестивого, що він праведний, той буде проклятий від людей і зненавиджений межи народами».
Абрагам Сміт Рятуй нас, господи, і заступи!
Джонатан
Я праведним його не називав...
(Обриває, глянувши полохливо на Калеба, що робить йому знак мовчати.)
К а л е б (до Джонатана, добродушно)
Не бійся, ми по правді все розважим, а ти мовчи, тобі мовчати личить.
Годвінсон Щоб не було спокуси, краще вийди.
Джонатан, жалісливо глянувши па Річарда, що відповідає йому іронічним усміхом, виходить.
К а л е б (до громади)
Що Річарда ніхто не назове в нас праведним — про се і мова зайва, та не хотілось би його лишити без порятунку.
Р і ч а р д
Я не погибаю!
Метью Фільдінг
Ну, та й загонистий!
К а л е б (до Річарда)
Ні, сину, гинеш, хоч, може, й сам того не тямиш.
(До громади.)
Браття,
я б ще гадав йому почасувати — тож і Содому бог почасував — він, може, схаменеться.
Г о д в і н с о II
Чесний брате, коли він досі ще не схаменувся, на що ти ще надію покладаєш, які ознаки бачиш каяття?
К а л е б (заклопотано)
Ознак, то правда, начеб і немає... а все ж з ним варто ще поговорити.
От мати Річардова чесна жінка, богобоязна, чей направить сина на добрий шлях.
Е д і т а (глухоу але зважливо)
Я мушу вам признатись, . що я на сина втратила надію.
Він слів моїх до серця не приймає.
Годвінсон
Ще заповідь порушена: він матір не поважає.
Р і ч а р д
Мамо, як ти можеш такий на мене поклеп допускати?
Е д і т а (суворо)
Се правда, Річарде.
Годвінсон (робить рух до Едіти)
Ви чули, браття?
Абрагам Сміт
Задебеліло серце. Шкода хлопця.
Душа закостеніла. Пропаде.
К а л е б
А все ж таки не тратьмо ще надії його порятувати, бо снагу йому господь таки вділив чималу.
Як ми про свічник радились, тоді ще я притчу про таланти нагадав: не даймо ж, браття, ані змарнувати, ні в землю закопати ті таланти, що доручив найвищий нашим дітям.
Годвінсон
Сей чоловік вже змарнував талант, розтринькав, мов п’яниця. Чи ж не міг він навчитись па чужині хистів добрих або наук потрібних? Ні, віддався диявольському хистові — скульптурі.
Абрагам Сміт А дехто каже, що і то від бога.
Годвінсон
За всі віки було лиш два майстри, що з божого шляху не ухилялись: Веселіїл та Еліав, що в храмі єрусалимськім працювали, решта ж все Каїнове кодло; все нащадок Сідона * й Тіра *. їх ярмом залізним скромити треба! Хто митці найперші? Юбаль і Тубаль-Каїн. Хто їм батько?
М е т ь ю Ф і л ь д і н г
Та вже ж що Каїн, хто ж сього не знає?
К а л е б
Я вас прошу, як Авраам просив за нечестиве місто:
(показує на Річарда) ся душа
в гріхах ще, може, не зовсім погрузла, ще, може, є в ній хоч єдина цнота, єдине почуття, не бридке богу.
Річард
(іронічно)
Спасибі за таку облесну думку!
К а л е б
(до Річарда, не завважаючи іронії)
Та тяжко ж вергнуть каменя на брата!
(До громади.)
Я раджу, браття, під громадський догляд поставити його. Коли за рік не стане він, як Джонатан, слухняним, не заживе по нашій волі й божій, то буде нам, як митар і як грішник.
А б р а г а м С м і т Отак по правді!
Джон М і л ь с
Се закон Христовий.
Метью Фільдіиг Щоб сей покаявся?
Абрагам Сміт
Господь всесильний. Для бога все можливо.
Джірімая Ортвін
Взять під догляд.
К а л е б
На рік.
Метью Фільдіиг На місяць досить.
Абрагам Сміт
На півроку.
Джірімая Ортвін Три місяці доволі.
Джон Мільс
Сорок день.
Р і ч а р д
Та доки сеє буде? Мов на ринку торгуються за душу!.. Перший раз я мушу рацію йому признати,
(показує на Годвінсона) коли я досі ще не відкаснувся від хисту, то й не відкаснусь довіку. Душа моя вже все перемогла і вільна стала, наче сарна в горах.
А ви її хотіли б загнуздати та на оброті ваших цнот привести до нього
(показує на Годвінсона) під ярмо залізне?
Годвінсон
(під час промови Річарда починає трястись, далі втуплює очі в простір поперед себе, простягає руки немов до якогось видива і, викрикнувши ненатуральним, екстатичним голосом, перебиває Річарда)
Горе!
Сіоне мій! Новий Єрусалиме!
Куди тебе ведуть? Ой, що я бачу?
Ой, що я чую? Горе! Горе! Горе!
Цимбали, бубни, гуслі, жоломійки...
Недоліток в танку несамовитім кружляє перед постаттю Молоха! *
Невинна дівчина в препишні шаги наряджена для служби Астароті...*
О плачте, плачте!
(Хапається за голову.)
Громадою опановує турбота, дехто плаче, дехто трясеться в нестямі; Крістабель ридає, Едіта, зціпивши руки, дивиться поперед себе поглядом, повним одчаю.
Метью Фільдінг
(кидається до Годвінсона)
Вчителю! Наш батьку!
Порадь нас, порятуй! Що нам робити?
Годвінсон
(зміняє плачущий тон на грізний)
Велик господь в своєму гніві! Слухай,
Сіонська дочко! Ось летять на тебе дряпіжники з обличчям мідяним...
Нема тобі рятунку... відцурався тебе твій бог за зраду ідолянську...
(Опускає руки; закриває очі, мов знесилений одчаєм.)
К а л е б
Учителю, сі видива страшні не на погибель, а на осторогу?
Запевне ж так?
Годвінсон мовчить і не одкриває очей.
Калеб
(посуває Годвінсону Біблію ближче)
