Том 5 - Леся Українка

Крістабель (до Калеба)

Простіть його, він перепросить.

К а л е б

Звісно,

а хльосту все-таки не вадить дати для прикладу.

Д еві (до Крістабелі)

Завішусь, як поб’єш!

Крістабель умовляє його нишком, він трясе головою з сльозами лютості на очах.

Р і ч а р д

Мій небіж не зовсім по правді каже, що сам він се робив. Ми вдвох робили.

Деві поривається щось сказати, Річард його утримує рухом.

Як старший, я відповідати мушу, і я готов. Я суду сам прошу.

Але вперед дозвольте іншу справу залагодить.

(До Кембля.)

Прийшла твоя дочка.

Не випадає дівчині стояти так довго у порога.

Се-то правда.

Ми зараз поспитаємо її.

Під час сцени з Дженні Годвінсон перегортає Біблію і зазначає за-« кладками якісь тексти. Крістабель виводить Деві в ванькир.

К а л е б (до Дженні)

Чи Річард Айрон обіцяв коли

з тобою одружитись?

Дженні мовчить, спустивши очі додолу.

Кембль

Що ж ти мовчиш?

Кажи, коли питають.

Дженні затуляє обличчя рукавом і схлипує.

Річард

Панно Дженні, я вас прошу виразно відповісти.

Ваш панотець мені уймає честі, прилюдно дорікаючи, що я вас баламутив нібито.

Дженні (спалахнувши і перемігіии сором)

Та вже ж!

А хто ж мене рівняв і до принцеси, і до русалки... і... і вже не знаю, до кого ще? Хто правив теревені, аби мене барити?

Річард Запевняю, що заміри мої були невинні, але як я необережно зрушив вам спокій серця, то бажав би знати...

Абрагам Сміт Та що там! Поберіться, й ділу край!

Д ж е н н і (з поривом злісної упертості) Нізащо в світі не піду за його!

К<з м б л ь (збентеоюений)

Ну, се вже, дочко, теє... не по правді.

Се ти неначе коверзуєш...

Дженні

Ні!

Не хочу я! Хіба я послідніша, щоб він мене...

(Знов затуляється фартухом, і через те її слова заглушаються.)

К е м б л ь

( гримає)

Джоанно, годі слинить!

Кажи по-людськи, що тобі не в лад?

Ну, говори ж!

Р і ч а р д

Так, панно Дженні, справді вам слід би пояснить свої слова, бо се мені образа.

Дженні (до Річарда з погрозою)

Ну, гаразд!

Гаразд, я поясню.

(До громади.)

От, люди добрі, вже Річард Айрон має жінку в хаті, нехай же він тримається її!

(Біжить до алькова, розсовує запони і показує рукою на дикарку, що прищулилась у кутку.)

Громада жахається. Дехто одвертається, дехто спльовує з огидою; дехто сплескує руками,

К е м б л ь (встає і підходить до Дженні)

Ходім додому, дочко. Хай сій хаті те буде, що Содомові й Гоморрі!

(Бере Дженні за руку і виходить в крайньому гніві.)

Дикарка, улучивши момент, поки громада ще не оговталась, зривається і прожогом втікає в покинуті наотвір двері.

Е д і т а

Як смів ти в нашій хаті гріх чинити?

Хоч би мене з сестрою посоромивсь!

Р і ч а р д Матусю, я се можу пояснити...

Едіта обурена одвертається. Крістабель, затуливши обличчя руками, виходить у ванькир.

Годвінсон (до громади)

Чого ж нам ще розпитувать, братове?

Здається, досить бачили. Се зветься: зловити на гарячім вчинку.

Абрагам Сміт

Правда!

Метыо Фільдінг

Се щось нечуване!

К а л е б

Образа бога!

ДжонМільс

Такого попускать не можна.

Джірімая Ортвін

Звісно!

Годвінсон (бере Біблію, що лежить на столі)

Я думаю, нам варто прочитати,

що роблено в Ізраїлі такому,

хто блуд чинив з поганськими жінками.

Річард Так справу ставити я не дозволю!

Г одвінсон (до громади)

Невже він думає ще одрікатись?

За кого ж він нас має?!

Абрагам Сміт

Та за дурнів! Джонатан Батьки мої, дозвольте мовить слово.

М е т ь ю Ф і л ь д і н г

Ну, вже відомо, ти його товариш, то будеш заступатися.

Джонатан

Я, батьку, громаді завжди був слухняним сином, вважаю я за гріх її дурити, крім того, звик я правду цінувати над всяку людську приязнь.

К а л е б

Ну, кажи. Джонатан

Я говорив з товаришем про сюю поганську дівчину. Він запевняв, що він її привів не для розпусти.

Я певен, що мені, як свому другу, признався б він по правді.

К а л е б

А навіщо ж

вона йому здалась?

Джонатан

Шановний батьку, я тямлю, що й така мета негожа, та чей же не така бридка, як тая,

що би гадали: він привів дикарку, щоб з неї статую зробити. Справді, я бачив сам, як він її ліпив.

Г одвінсоп

Се, кажеш, не така бридка мета?

Зробить кумир з поганки, ледащиці — се ж гірший гріх! Адже вій тим порушив господню заповідь страшну, велику, за неї ж до найдальших поколіннів на нас помститься бог, як ми сами не помстимось. Так само й те, що Річард не сам оце робив,

(показує на свою подобизну роботи Деві) але призводив недолітка бридоті иомагати — гріх непростимий. У письмі святому стоїть:

(розгортає Біблію)

«Хто сих малих на гріх призводить, тому було б вже краще, якби жорна млинові почепить йому на шию і в море кинути».

Річард

(саркастично показуючи на подобизну Годвінсона)

Чи ти вважаєш,

що й се кумир?

Годвінсоп (спустивши очі на Біблію)

Розмова з нечестивим і праведні уста споганить може.

(До громади.)

Хто двигає такі гріхи важезні на скутій нечестю своїй душі, тому нема ні прощі, ні рятунку.

К а л е б

Воио-то так показує. А все ж

тут десять раз годиться приміряти,

щоб відрубати так як слід, по правді.

Так, батьку мій! Сама свята премудрість твоїми се устами промовляє!

Важкі гріхи, се правда, взяв па душу нещасний мій товариш!..

Р і ч а р д

Джонатане,

«цілуючи, ти зраджуєш»?

Джонатан

Ні! Свідчусь моїм життям: і я не краще жив, але господь моїм гріхам потерпів — в той час, як я вже став на край безодні, він дав мені пізнати путь правдиву.

Абрагам Сміт Бува, що бог в останній час покличе.

Джонатан (до Абрагама Сміта)

І тим-то наш господь Ісус Христос казав прощать не тільки що...

Г од в і нсо н

(що ретельно шукав у Біблії весь час, часом одриваючись для реплік, робить раптовий жест Джонатанові, аоїс той

з несподіванки замовкає, а Годвінсон звертається до Калеба)

Мій брате, ти помилився, що йому дозволив прилюдно промовляти. Ось поглянь, що тут стоїть,