Том 12 - Леся Українка

користі. Я від того схопила нежить і кашель, що й досі ще не зовсім пройшов, хоч уже минає потроху. Ну, та се речі пусті, і буде ж їм нарешті якийсь кінець. Я думала виїхати звідси на великодньому тижні, бо дальше, либонь, не варто зоставатись: «сезон» кінчиться, пансіон наш роз’їдеться, в інших пансіонах теж буде недбальство і втома, властива* всім, хто живе «сезоном»; буде, певне, занадто гаряче тут, а на морі часто буває краще в квітні, ніж в початку мая, коли чомусь часто робиться якийсь холодний «перелом» в погоді. Але зовсім точно зважити тепер свого виїзду я не можу, бо може трапитись, що прийдеться на тиждень раніше або на тиждень пізніше його призначити (звідси раз на тиждень ідуть пароходи в Одесу). Грошей, я думаю, мені стане до самої доми, а вже до Одеси напевне, хоч би я і тут побула лишній тиждень, бо, крім 100 р. від Оксани, я ще одержала з Києва за роботу 70 р. та тут маю один урок французької мови, що дасть мені р. 40 (се небагато, а все ж півмісяця можна оплатити). На подорож в Київ (коли зможу поїхати) я думаю з Києва ж і витягти (там є маленькі довжки), так що, либонь, не прийдеться клопотати тебе чи інших

Geschwister собою. Маю ще дещо готового про запас для заробітку на літо, коли не розсварюся з своїми «работо-дателями», що, зрештою, досить можливо. Ну, та се вже видно буде, хто кому потрібніший, чи я їм, чи вони мені.

Бувай здорова, моя золотая Лілеєнько. Цілую міцно тебе, Михаля і Оксаночок (чи то я їх побачу сеї весни? А хотілось би, та й пора б!).

Твоя Леся

273. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

27 березня 1913 р. Хельван 27 (14)/ІІІ 1913

Люба мамочко!

Відповідаю от таки зараз, щоб не обаряти. «Вавілонський полон» (зветься, властиве, «У полоні»), як і його pendant «На руїнах», єсть у І т[омі] «Творів», виданих фірмою «Дзвін» у Києві. Слід тільки, якщо зважать ставити, щоб хто тямущий переглянув текст з погляду друкарських помилок — їх там, здається, чимало і досить глупих. Але я думаю, що сю річ трудно поставити на маленькій сцені, бо 1) вона вимагає широкої декорації і чимало місця, де могли б поміститись різні «групи* людей з своїми розмовами a parte139, 2) монологи Блеазара вимагають музики до співу або до мелодекламації (промовляються з пригривом на арфі), а навряд чи можливо замовити і написати тую музику ad hoc2, бо то річ натхнення і, значить, непримушеного бажання. «На руїнах» (його часом змішують з «Полоном», раз навіть і ти змішала — може, й тепер так?) не потребує музики, але широта сцени там ще потрібніше, бо людей там і всякої заметні дуже багато. Я думаю, що для малої сцени та «інтимної постановки» відповіднішою була б «Йоганна». Ся річ, власне, для великої сцени не годиться, бо вимагає не так ефектної, як топко нюансируваної гри «не в далеком расстоянии» від глядачів і може тільки виграти від тіснішої зали і сцени. Щодо розміру, то «Йоганна» не довша від «Полону» чи «Руїн», а стиль її, либонь, легший. Коли пані Мушка добре поставила «Мохаммеда та Айшу», то, либонь, і з «Йогапною» справиться. З дуже коротких речей сяк-так надається до сцени «В дому роботи, в країні неволі» (теж є в І т[омі| «Творів»), але і то не конечне, бо воно якесь «публіцистичне» більше, ніж белетристичне. Моя рада — поставити «Йоганну», коли вже хотять ставити щось моє. Але, звісно, вибір залежить від тих, хто вибиратиме. Мені дуже приємно було довідатись, що моя «мініатюра» зограна була добре,— значить, таки можливо і на сцені ставити такі речі. Але цікаво було б довідатись, як прийняла публіка сюю «пробу». Догадуюсь, що не вороже, коли артисти мають охоту і далі пробувати, а все ж хотілось би знати, як саме,— се навіть об’єктивно інтересно, не тільки суб’єктивно. «Рада» чомусь промовчала сей спектакль, не знаю, що за знак?

Великий Ра змилувався і послав нам літо справжнє — уже в холодку до +25° доходить! Теоретично знаю, що се зветься спекою, але спеки зовсім не почуваю, так тільки «тепло-хорошо», як тому матросу Фадєе-ву з «Фрегата Паллады». Ся температура якось придала мені сили одразу — либонь, для економії мого організму саме така шкварота й потрібна. Від Кльоні маю ві-домость, що про нього вже пішло «представление» у Петербург, і якщо те «представление» затвердять, де слід, то будемо жити в 6 год[инах] їзди залізницею від Катеринослава. Боюся ще радіти, бо вже тії «представлення» провалювались часом... Але, мовляв Рудченко, «надеять-ся никому не возбраняется».

Міцно цілую тебе, мамочко, привіт Михайлу Васильовичу і п[анові] Петруненку. Може, і до побачення.

Твоя Леся

274. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

З квітня 1913 р. Хельван 21/111 1913, £gypte,

Нёіоиап, Villa Tewfik

Дорогий хтосічку!

- Сей білий почав було листа в відповідь на чиюсь любу картку, та був щось нездоровий і гпівався на Єгипет (бо і в Єгипті буває вітер холодний, а хтось уже розбалувався і хоче, щоб усе було тепло), а хтось чорненький хоче, щоб хтось «гарно» писав про Єгипет, хтось так не вмів і листа свого подер. Хтось на сей раз живе не так в Єгипті, як у хаті та в дворику, бо нікуди не ходить, хіба зрідка на пошту (се ближче, ніж з Нового Світу до Ринку), а в Каїрі, що лише о півгодини залізниці від Гелуана, був лише раз, і то в конечній справі. А то все мусить сидіти або лежати в своєму chaise longue, і то не лише тому, що лікар так наказує, а таки тому, що хтось і не може інакше. При тому хтось дуже розлінувався (минув той час, коли хтось писав по 8 листів на день, а ввечері ще щось міг писати!) і подивляє когось чорненького, що він може стільки трудитися і клопотатися, хоч і слабенький. Хтось білий перед виїздом до Єгипту був уже такий, що не годен був навіть переписати одної сторінки на день і вже нічого не міг помагати нікому дома, от просто був «до нічого». Був таки слабий: щодень гарячка і їсти нічого не хотів, і так вже йому було, що навіть речі свої не пакував