Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Хлопці лисуваті, Аби жінка не тягала, Як кота, по хаті. Ой ви, хлопці, а чи варто Жінкам довіряться, Якщо хочете ви з чубом У житті зостаться? А я буду, а я буду Жінкам довіряти, Краще бути вже безчубим, Ніж самому спати. 18.5.2005 р. ГОЛОВА МОРОЧИТЬСЯ Вітер свище, вітер свище, А туман клубочиться, Як на тебе подивлюсь – Їв би… і ще хочеться. 17.12.1988 р. ГРІХ З якого часу і чому Стало гріхом красунь кохати? А що ж тоді, скажіть, не гріх: Невже вбивать і грабувати? 4.4.2003 р. ЩОБ НЕ ТІ ОЧАТА Через ті очата і веселу вдачу Уві сні кохану кожну нічку бачу; І дивлюсь на неї, як на поле Місяць, Той, що над полями, ніби диня, висне. Щоб не ті очата й не дзвіночок-голос, То у полі, певен, не дозрів би колос. І ніхто не знав би, в чому та причина, Що у гай, як вечір, бігає дівчина? 11.8.1990 р. ЯК НА ТЕБЕ ГЛЯНУ Варт на тебе подивиться – Щось зі мною, мов, твориться, Й кожен раз ночами мучить, Що не можу й з місця зрушить. Що ні сісти, ані встати, Що аж соромно сказати, Бо з трусів таке щось преться, А як раптом ще прорветься? 15.3.1990 р. ПОЗАЧЕРГОВО Таку б, як ти, позачергово Без всяких комплексів прийняв, Навіть, якби тебе раніше Я і не бачив, і не знав. Бо ту енергію, що маю, Яка неначе ураган, Тільки на бартер поміняю, Якщо присядеш на диван. 16.3.2004 р. НА ОКРУЖНІЙ Ой, уже ці міні! Ой, ці блискавиці! Ой, вже ці чаклунки, ці веселі жриці! Ой, які стегенця, що кидають в жар... І невже це й справді всього за доляр? Ой, які стегенця, а який верстат, Може на нім дівчинку і собі зверстать! 16.3.2004 р. Я ДУМАВ Я думав, ти добром багата І що душа твоя з квіток, А ти, немов коза патлата, Що жить не може без пліток. 22.10.1988 р. НА МОРІ А море піниться і злиться, А вітер стогне і гуде, Хотів було я піджениться, Але на кому, з ким і де? Всі жіночки, неначе тучі: Ні підійти, ані піднять... Подумав: краще вже на кручах Свою стареньку обійнять. 24.12.1990 р. НА ДЕСНІ Пішов на Десну зустрічати весну, А хмарки, як лебеді білі, Пливуть і пливуть, ніби пух в далині, Як взимку летять заметілі. О, Боже! Як рветься за ними душа, Як хочеться в небо злетіти! Та жаль, що Господь мені крилець не дав, Щоб небом я міг володіти. 8.2.1997 р. НА ДАЧІ Поїхав на дачу. Яка там краса! Лісок над горою, над лісом зима. Мете, повіває веселий сніжок На поле, на річку, на ліс і лужок. 6.2.1997 р. ТАМ, ДЕ ТОПОЛІ Захвилювались вишні у садку, Зашепотіли весело тополі, Сьогодні вперше на побачення іду Я до своєї змученої долі. Прийшов. Стою. А гай шумить, І стало ще сумніше в полі, Стою й не знаю, що робить: Не йде вона! Шумлять тополі. А гай гуде. І поле теж. – Дивись, як мучаться поети! – Гукнув я в простір і замовк. – О, де ти, доле