Вибрані вірші - Поль Елюар
Найвродливіша — це бальзам вона схилилась відпочити
У зовсім молодих садах що їх пом'якшили лагідні тіні
Їхня мати це листок
Сяючий і голий як мокра білизна
Долини і дахи в снігах і тропіки розкішні
Звичка бути мінливим небом
Вниз по волоссю
І завжди одна-єдина пара поєднана одним-єдиним одягом
Й одним бажанням
Схилилася до ніг свого відбитку
Безмежна пара.
«Ти встаєш і вода розкривається...»
Ти встаєш і вода розкривається
Ти лягаєш і вода розквітає
Ти — вода відведена від своїх вернивод
Ти — земля що пускає коріння
І з якої усе виростає
Ти пускаєш бульбашки тиші в пустелі клекоту
Ти співаєш гімни нічні граючи на струнах веселки
Ти — всюди ти знищила всі шляхи
Ти часом офіруєш
Вічній молодості вірного вогню
Що огортаючи природу відтворює її
Жінко ти на світ приносиш тіло завжди схоже на
Твоє
Ти є тотожність.
З книжки
«ПОРУЧНІ»
(1936)
Я ще вчуваю голос
Я ще вчуваю голос
Отже прилетить твій любий птах турботний
На безліч склеплених очей
Мій птах — сова
Богиня скута в рухах
Справжня убивця барви
Сова з застиглим зором
Що прикрашає землю своїм пір'ям
Я тут у виграші бракує лиш уваги
До натовпу що я збираю
Тож скільки років вам?
Згадаємо про нашу юність
Забудемо про нашу юність
Сміємось з неї і вона сміється
З відкинутою головою
Сміятися сильніш ніж говорити
Форми тонкі які нас зваблюють
Іще
Ці форми лицемірні
Такі мінливі так зле приховані
Перед ними
Наші руки з топленого масла
Скуті
А наші губи з бронзи
Увіковічнені піснями
Соромливі
Лепечуть слова прощальні
Незрозумілі
Пилка яка зламалась.
З книжки
«ПЛІДНІ ОЧІ»
(1936)
Близькі
І
Ти ковзаєш у ложе
Студеного молока твої сестри квіти
А твої брати плоди
Через виверт їхніх пір року
В барвистій глиці
У схилі що повторюється
Твої руки очі і твоє волосся
Розкриваються в нових зростаннях
Безнастанно
Сподіваюсь сподіваюсь сподіваюсь
Що ти всміхнешся
Вперше
Маю надію
Що ти всміхатимешся
Завжди
Полишивши думки про смерть.
II
Щодуху ти фантом який
Пританцьовує ніч на скрипці
Приходь панувати в ліси
Лоза грози
Шукає свій шлях крізь тебе
Ти не з тих
Хто вигадує бажання
Твої палкі жадання суперечливіші
Ніж потопельники
Прийди і випий поцілунок тут
І поступись вогню який до відчаю тебе доводить.
III
Що то за сонце в кризі що змушує розплавитись яйце
Що то за вдача щаслива раптова шалена весна.
IV
Обличчя лютої палкої сили
Волосся чорне де золото тече на південь
В розпусні ночі
Золото зорю нечисту поглинає
В ніколи нерозділеному ложі
У жилах скронь
Немов на кінчиках грудей
Життя зрікається себе
Очі ніхто не годен виколоти їх
Ні випити до денця їхній блиск ні їхні сльози
Кров понад води тріумфує задля себе самої
Непоступлива надмірна
Непотрібна
Незламність ця в'язницю зводить.
V
Бажаю лиш тебе кохати
Гроза виповнює долину
Риба ріку
Тебе я утворив до пари моєї самоти
Цілий світ щоб заховатись
Дні ночі щоб порозумітись
І вже не бачити нічого в твоїх очах
Лиш те що думаю про тебе
І про світ в образі твоєму
І дні і ночі розмежовані твоїми віями.
Бути
Чоло мов стяг обвислий
Я волочу тебе коли на самоті
Холодними вулицями
Чорними кімнатами
Убозтво клянучи
Я їх не хочу відпустити
Твоїх утаємничених і світлих рук
Народжених у замкненому люстрі рук моїх
Все інше бездоганне
Все інше просто марне
Як життя
Рий землю під своєю тінню
У дзеркало води біля грудей твоїх
Шубовснути
Як камінь.
Паблові Пікассо
Добридень я знову побачив того кого не забуваю
Й ніколи не забуду
А мимобіжні жінки очі котрих
Шикувалися переді мною в почесну шерегу
Кутаючись у свої усмішки
Добридень я побачив своїх безжурних друзів
Безтурботних людей
Той хто пройшов
Його тінь обернулась на усмішку
Майнула в струмку
Я побачив велетенське небо
Добрий погляд людей позбавлених всього
Віддалений пляж куди ніхто не причалює
Добридень тому хто розпочав журливо
Чорне під зеленими деревами
Але раптом залитий світанком
Зненацька увійшов у моє серце
II
Покажіть мені цього чоловіка завжди такого лагідного
Котрий казав пальці збурюють землю
Веселка що зав'язується гадюка що скручується
Дзеркало тіла де проступає краплею дитя
І ці ніжні руки що свій шлях торують
Оголені покірні зменшуючи простір
Обтяжені бажаннями і образами
Одна за одною як стрілки тих самих дзиґарів.
Покажіть мені небо обтяжене хмарами
Повторюючи світ що заховався під моїми віями
Покажіть мені небо в єдиній зірці
Я бачу землю не будучи засліпленим
Хмурне каміння трави-примари
Ці велетенські склянки із водою ці велетенські
бурштинові блоки краєвидів
Ігрища вогню і попелу
І географії врочисті меж людських
Ще покажіть мені чорний корсаж
Волосся стягнуте вузлом погляд приречених очей
Цих дівчат чорних і чистих які звідси з пасажу й
між іншим на мій смак
Які з гордих дверей у мурах цього літа
Дивні глечики без рідини всі чеснотливі
Даремно створені для цих простих стосунків
Покажіть мені ці таємниці що єднають їхні скроні
З цими відсутніми палацами що землю збурюють.
Рене Маґрітт
Сходинки ока
Крізь ґрати форм
Драбина безкінечна
Відпочинок якого немає
Одна зі сходинок сховалася за хмару
Інша — за велетенським ножем
Ще інша за деревом що розгортається
Як килим
Без руху
Всі сходинки приховані
Усипано зеленим листям
Поля безмежні ліси поріділі
На заході свинцевого поруччя
На рівні переліску
У молоці легкого ранку
Пісок промінням обсипає
Силуети дзеркал Їхні плечі бліді й холодні
Їхні усмішки нещирі
Дерево ледь підфарбоване бездоганними плодами.
Прикрита голова
Курантів бамкання немов зіпсута зброя
Вражений комин де завмирає верхівка
Останнього освітленого дерева
Звичайна твань сповита бідами
Гнітючих снів
Я з ними одне ціле
Румовища курантів
Доля тварина норовиста безвихідь вершника
На світанку подвоїться рак прицвяхований
На дверях цього притулку
Проте одного дня я був порятований
Мені не потрощили пальців
Ні червоний ні жовтий ні білий ні чорний
Мені
