Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
До уряду стали надходити відомості, що в Станіславові відбуваються наради представників цих партій, і що на них бувають присутніми, правда більше з метою інформаційною, підпоручики Генерального Секретаріату Галичини. Нарешті Уряд одержав відомості про те, що на цих нарадах вже запала ухвала зробити переворот і усунути Уряд насильно".[1]
Вище подана цитата Б. Мартоса містить в собі деяку правду, В намаганнях виправдати тяжке становище на Україні політичною риторикою, урядові кола усвідомлювали, що їх влада опинилась під загрозою не тільки через наступаючі сили більшовиків, але також внаслідок активізації діяльності українських політичних партій, які вважали, що прихід до влади уряду Б. Мартоса і зміни у складі Директорії стануть своєрідним державним переворотом, проведеним С. Петлюрою.[2] Однак, як зазначає Остап Войнаренко, "…галицький диктатор Петрушевич замало був диктатором, а занадто легалістом, льоялістом і пунктатором, щоб усунути Петлюру і жменю його товаришів, а самому обняти всю власть, як це пропонували йому поважні кола Придніпрянців"[2а]
У травні 1919 р, в Станіславі хлібороби-демократи провели нараду з членами Союзу дрібних і середніх землевласників, на якій "вироблено було спільну платформу і постановлено, що учасники наради мають в своїх організаціях пропагувати з'єднання цих двох груп на платформі, виробленій в Станіславові в одну українську Народну Партію".[3] Правдоподібно, що ця партія стала головною опозиційною партією і, на погляд уряду УНР, його найбільшим політичним противником. "Опозиція, — пише О. М. Андрієвський, — вважала наш уряд більшовицьким; Мартос мав загальну репутацію більшовика; уряд тягнув нас під більшовицьку кормигу, аргументуючи, що всеєвропейська революція є неминуча; свідомо, в угоду більшовикам, нищив нашу оборонну силу; так по-більшовицькому методу знищив Запорозький Корпус, 25 тисяч козаків, нашу національну гвардію, армію Оскілка, 33 тисячі козаків; розклав пропагандою Січових Стрільців, внаслідок чого Коновалець покинув фронт і почав вести переговори з київськими більшовиками. Уряд, заграючи з більшовиками, у короткий час втратив усе; без Галицької Армії він ніколи б не наблизився до Києва".[4 * ** 4]
А коли вже йде мова про самий переворот, то така думка не була надзвичайним явищем серед політичних кіл різного напрямку, особливо напередодні приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського. Також у січні 1919 року під час "державної наради" за участю представників Директорії, уряду, політичних партій і Корпусу Січових Стрільців, запропоновано встановити військову диктатуру в складі С. Петлюри, Є. Коновальця й Андрія Мельника.[5]
Отже, коли праві кола продумували справу перевороту, усвідомлюючи безвихідне становище в країні, і чи правильно, чи помилково робили ставку таки на нове керівництво, спроможне врятувати ситуацію. Правдоподібно, що урядові кола і Головний Отаман, як це дехто розглядає, вважали полковника П. Болбочана не тільки конкурентом, але й відвертою загрозою їх влади, якщо правим колам вдалося б залучити полковника до співпраці з ними.[6 *] Одначе, як зазначає Один з представників правого політичного угрупування, заходи були спрямовані на те, щоб повернути Болбочана до активної служби в армії УНР або на службу в Галицькій Армії.[6а]
На підставі доступних джерел можна ствердити, що урядові кола досить прискіпливо планували ліквідацію такої загрози. Наприклад, складалось враження, що уряд УНР знайшов важливе завдання для бездіяльного й пригнобленого полковника. Другий підхід був складніший, бо використовував плани операції, але для своїх намірів. В кожному разі є деякі інформації, хоч і фрагментарні, які дозволяють відтворити перебування П. Болбочана в Галичині перед тим, як розігралася остання дія його трагедії. Ось що згадує брат члена Директорії Григорій Макаренко:
