Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Другий підхід урядових кіл до проблеми усунення полковника П. Болбочана як небажаного суперника використовував заходи правих кіл намовити його повернутися до Запорозького Корпусу. Полковник Олександр Шаповал пише, що "цю Юдину роботу Загродський провів на моїх очах, То Загродський разом з другим провокатором (Литвиненком) явився на село на Станіславівщині, де тоді перебував Петро Болбочан з дружиною, і, як "делегати від Запорозького Корпусу" — намовляли його гнати до Запорожців десь в район Проскурова, запевняючи Болбочана, що, мовляв, Запорожці як один стануть в обороні його, коли треба буде це зробити, В той же самий час я відвідав на селі Болбочана і застав кінець тої сцени, коли Загродський і Литвиненко намовляли Болбочана. Я при них мовчав, а коли вони за яких пару годин відійшли, — я рішуче радив Болбочанові, в присутності його дружини і, здається, Коржа чи якогось іншого старшини, щоб він, Болбочан, не зважувався йти на ту вельми ризиковану авантуру. Чому я так тоді радив?… я помітив, що Болбочан почав губити душевну рівновагу, спостеріг у нього сильне нервове подразнення, несподівані часто вибухи погроз "в пространство", що не ворожило якогось успіху, коли б він в такім душевнім стані почав проводити ризиковану акцію, Я йому пробував звернути увагу на це, коли казав, щоб він не слухав тих порад Загродського та Литвиненка і їм особисто не вірив, — їхній "прихильності і відданости". Але Болбочан не послухав моїх дружніх порад та погнав услід за Загродським і Литвиненком".[11] Беручи до уваги подану вище інформацію полковника О. Шаповала, не можна не запитати: хто ж послав полковника Олександра Загродського і сотника Литвиненка делегатами Запорозького Корпусу? Хто підкинув їм думку намовляти Болбочана повернутися до Корпусу і запевняти про допомогу Запорожців? Виходить, що не тільки праві кола намагалися переконати полковника Болбочана в тому, щоб він перебрав командування Корпусом чи очолити опозицію до існуючого уряду. Можна також припускати, що місія Загродського і Литвиненка була інспірована колами з метою спровокувати Болбочана до сумнівної вартості кроку, арештувати його і в такий спосіб — раз і назавжди позбутися небезпечного конкурента. В кожному разі, Болбочан вважав цю делегацію офіційною, бо, як пише Віктор Андрієвський, ".,у мене, на Липовій вулиці, зібралися Липинський, Болбочан та Чуднів, і ми разом обговорювали, чи приймати Болбочанові пропозицію від уряду про обняття команди над його дивізією, чи ні, Ми тоді в один голос радили йому, щоб він не зрікався, і можливо, що послухавши нашої ради, він виїхав на фронт".[11а] В іншому джерелі зазначено, що Микита Шаповал також зустічався з полковником Болбочаном і Пелещуком в справі повернення їх до війська. Про них говорив Шаповал з Головним Отаманом, який заявив, що "їх справа передана Головній Юридичній Управі військового міністерства" і додав, що в цей час незручно повертати їх до війська на командні пости.[11б]
Невідомо, чи саме з тих міркувань П. Болбочан вирішив вдатися до такого кроку, очевидно, що на початку травня він вже мав певний план. Генерал М. Капустянський вважає, що полковник Болбочан, "не розібравшись в ситуації, піддався на провокацію… Партії, які його висунули, лишилися збоку".[11в] Генерал Павло Шандрук пише, що "полковник Болбочан дня 16 травня 1919 р. відвідав мене, коли я тримав фронт під Гусятином над Збручем. Підтверджуючи тут ще раз, що така зустріч мала місце, вияснюю, що полковник Болбочан в тій розмові питав мене, чи я підтримую його, якщо він перейме команду Запорозького Корпусу… Я відповів полковникові Болбочанові, що в нашім дуже тяжкім (тоді) політичнім і воєннім положенні не є час на таку акцію, і радив йому через Штаб Армії порозумітися з Головним Отаманом С. Петлюрою… "[12]
Очевидно, що генерал Шандрук не знав про погляди С. Петлюри на це питання. Ось що пише дослідник П. Солуха: "Наприкінці травня делегація Запорожців просила Петлюру повернути їм Болбочана на пост командуючого, "маршал" відповів: "Запорозький Корпус хоче поставити нового монарха, нового Гетьмана, геть від мене, поки я стою на чолі Республіки — не буде Болбочана на службі в Республіці".[13]
Згідно з твердженням Б. Мартоса, представник правих кіл Сергій Шемет неодноразово порушував справу повернення Болбочана на пост командира Запорозького Корпусу. У травні 1919 p., як твердить Б, Мартос, відбулася зустріч між полковником Коновальцем і Болбочаном, в якій також брали участь С. Шемет і Логвин Цегельський, На питання, яка була б реакція Січових Стрільців, коли Болбочан повернувся б на пост командира Запорозького Корпусу, Євген Коновалець відповів, що "ця справа взагалі не торкається Січових Стрільців, але я особисто вітав би отамана Болбочана за його поворот до активної праці на Україні, якщо це буде за згодою Головного Командування".[14]
На початку червня С. Шемет знову зустрівся з полковником Коновальцем у Теофіполі і в розмові порушив питання повернення Болбочана до Запорозького Корпусу. Тим разом Коновалець зайняв дещо іншу позицію, кажучи, що "годі сподіватися, щоб сталося це легально, по згоді з Головним Командуванням, а всі інші заходи в цім напрямку привели би до нової авантури, котра знову
