Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

ж проголосив сенатором свого коня. Утім, у цьому можна угледіти і прояв презирства до сенату і республіканських звичаїв.Імператор Гай Калігула. Мармуровий бюст (Музей Вілла Гетті)

Зрештою преторіанці змовилися між собою, вбили Калігулу і проголосили імператором його дядька Клавдія. Подейкували, що дядькові просто пощастило — він першим із родичів принцепса потрапив на очі заколотникам. Август і Тиберій вважали Клавдія незграбною, забудькуватою і несерйозною людиною, малопридатною до державних справ. Однак той несподівано виявився вправним правителем. Клавдій упорядкував державні фінанси, організував імператорську канцелярію, створив із відданих йому людей, переважно звільнених рабів, нове імперське чиновництво. На відміну від Августа, Клавдій щедро роздавав римське громадянство мешканцям провінцій, перетворюючи таким чином Римську державу із суто італійської на загальносередземноморську. Вдалою була і зовнішня політика Клавдія — він приєднав до імперії кілька до того напівзалежних царств і завоював Британію.

Проголошення Клавдія імператором. Малюнок Л. Альма-Тедеми

Зміни в культурному і релігійному житті. Християнство

1. Розквіт римської культури. Завершення доби громадянських війн і становлення Римської імперії сприяли змінам у культурному і релігійному житті народів усього Середземномор’я. Вже за часів республіки склалася самобутня римська культура. Найяскравішими її представниками вважають комедіографів Плавта і Теренція (останній за походженням був пунійцем), філософа Лукреція Кара — автора філософської поеми «Про природу речей», поета Катулла, вченого-енциклопедиста Марка Варрона і, безумовно, Марка Цицерона, який був не лише державним діячем, а й оратором, філософом та вченим. Завдяки Цицерону і Цезарю (який теж був відомий як письменник) латинська мова набула довершеної форми, відомої як «класична латинь».

Теренцій. Мініатюра IX ст. (Ватиканська бібліотека)

Проте справжній розквіт римської культури припав на добу Августа — за сприяння імператора і водночас усупереч його волі. Річ у тім, що в імперії політична боротьба у спосіб, звичний для часів республіки, була вже неможливою. Тож освічені римляни свої погляди на життя і суспільство висловлювати могли хіба що в літературних творах. У Римі було кілька місць, де зустрічалися поети, щоб читати свої вірші, часто-густо спрямовані проти влади. Принцепсу це не подобалося, але діяти лише заборонами він не хотів. Замість цього Август звернувся по допомогу до свого близького друга і порадника Гая Мецената. Той узяв найталановитіших митців під свій захист, але при цьому наполегливо спрямовував їхню творчість у «потрібному» для імператора напрямку. Власне, і зараз меценатами називають усіх благодійників, які допомагають творчим людям.

Вергілій і музи. Мозаїка з Гадрумента (Музей Бардо)

Меценат сприяв поверненню майна поету Вергілію, а той, на знак вдячності, присвятив Августові найвідоміші свої твори: «Георгіки» («Про землеробство») та «Енеїду». «Енеїда» розповідала про поневіряння троянського героя Енея, який врешті-решт нібито приплив до Італії, щоб стати пращуром усіх римлян і заснувати імператорський рід Юліїв. За задумом Вергілія, «Енеїда» мала стати для римлян тим, чим для греків були поеми Гомера. Піклувався Меценат і про інших видатних поетів — колишнього республіканця Горація та постраждалого під час Октавіанових конфіскацій Проперція. Щоправда, Овідію оспівування Августа не допомогло, його найвідомішу поему «Мистецтво кохання» імператор сприйняв як висміювання його законів про шлюб та римських звичаїв, тому врешті-решт вислав поета з Рима на береги Чорного моря. У засланні Овідій писав скорботні вірші, марно сподіваючись на те, що принцепс його пробачить і поверне на батьківщину.

За часів Августа працював і найвідоміший римський історик Тит Лівій, який уклав «Історію Рима від заснування міста». Сам імператор вважав, що Лівій занадто симпатизує Помпею, проте історику це минулося. Натомість поету Лукану, який походив з Іспанії і жив за наступників Августа, співчуття Помпею та республіканцям зрештою коштувало життя: звинувачений у змові, він змушений був укоротити собі віку. Звів рахунки з життям і дядько Лукана — найвідоміший філософ доби Римської імперії Луцій Сенека. Сам він вважав себе послідовником стоїчної школи, хоча чимало його ідей є близькими до епікурейських. Стоїком був і найвідоміший римський байкар Федр, за походженням македонець.

Сенека. Мармуровий бюст (Берлінське античне зібрання)

2. Нове піднесення грецької культури і поширення східних релігій. Для Греції й колишніх елліністичних держав доба громадянських війн була часом тяжких випробувань — розправ, конфіскацій і руйнувань, адже війни між римлянами точилися на їхній території та переважно їхнім коштом. Замирення часів Августа на цьому тлі сприймалося як «золота доба» спокою і відродження. Багато хто з греків мав надію, що в новій державі, яка охоплювала тепер усе Середземномор’я, роль їхньої мови і культури зростатиме — хоча б з огляду на те, як охоче заможні римляни купували і копіювали твори еллінських митців, відвідували лекції грецьких філософів і ораторів, вирушаючи для цього у неблизькі подорожі. Не дивно, що саме за часів імперії грецька культура переживала нове піднесення. Серед видатних науковців цієї доби варто назвати географа Страбона, істориків Діодора Сицилійського та Плутарха.

Плутарх. Мармуровий бюст (Археологічний музей Дельф)

За правління наступників Августа і самі грецькі філософи та оратори охоче переселялися до Рима, де ставали порадниками впливових сенаторів і посадовців. Невдоволена переслідуваннями з боку імператорів, знать охоче слухала міркування мудреців про неприпустимість тиранії та переваги ідеальної держави, «царства від бога», яке має бути створене за законами розуму і справедливості. Про те ж саме, але мовою, зрозумілою для звичайних людей, говорили й мандрівні філософи, яких було чимало і в Римі, і у східних провінціях. Влада переслідувала «підбурювачів громадського неспокою», проте їх не ставало менше.

Спроби Августа відродити «звичаї давньої республіки» і «віру батьків» врешті виявилися марними. Замінити їх новою релігією, в якій обожнювали самих імператорів, також не вдалося, хоча вшанування їхніх «геніїв» і стало обов’язковим для усіх мешканців імперії. Натомість серед простолюду і навіть заможних верств населення, які зневірилися у звичних римських і грецьких богах, поширення набували релігії, запозичені або принесені переселенцями зі Сходу. Навіть у Римі, що вже казати про провінції, з’являються храми єгипетської Ізіди, яку зазвичай зображували з малюком Гором на руках, святилища іранського Мітри, якого називали «непереможним Сонцем», відбуваються свята, присвячені померлим і воскреслим богам Сирії й Анатолії. Яскраві