Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

уже й простим. Десятки тисяч містян взагалі не мали даху над головою або жили у невеличких кімнатках у тодішніх багатоповерхівках — їх називали інсулами (в перекладі з латини — «островами»). Заможніші ремісники і дрібні торгівці мали невеличкі будинки, які зазвичай були і житлом, і майстернею, або ж магазином. Лише люди з великими статками мали змогу споруджувати просторі будівлі — із багатьма кімнатами і садом. Зазвичай в центрі такої оселі розташовували відкрите приміщення — атріум. Посередині атріуму будували басейн, в якому збиралася дощова вода. Підлогу вкривали мозаїками, тобто візерунками чи картинами, складеними з дрібних камінців, а стіни прикрашали фресками.Атріум вілли Боболі — точне відтворення атріуму будинку Веттіїв у Помпеях (сучасний вигляд)

За такими самими правилами зводили будинки і в інших містах імперії. А ті, хто міг собі дозволити, зводив ще й заміські маєтки, куди можна було «втекти» з гамірної та спекотної столиці. Римські поети оспівували принади безтурботного сільського життя. Але поети у більшості своїй були рабовласниками, яким не потрібно заробляти на життя щоденною важкою працею у полі чи на винограднику. Існування пересічних селян було зовсім іншим, та й їхніми домівками були дерев’яні хати, вкриті соломою.

Молода жінка із стилем. Фреска, знайдена в Помпеях

Утім, як би не відрізнялися римські громадяни між собою за статками, місцем проживання чи походженням, усі вони перебували під захистом законів. Цим, за щирим переконанням римлян, їхня держава і за часів імперії відрізнялася від елліністичних держав і східних деспотій. Особливу увагу приділяли захисту приватної власності — тобто права будь-якого громадянина за власним розсудом розпоряджатися своїм майном. Римські фахівці зі складання і тлумачення законів — юристи — вважали, що без власності не існує і особистої свободи. Той, хто думав, що його права порушені, міг звернутися до суду, який був зобов’язаний вирішити суперечку за законами та справедливістю («правосуддя» і «справедливість» латиною позначаються одним словом — «юстиція»). За наказом імператора Адріана були ретельно розроблені правила судочинства, узгоджені й доповнені закони, ухвалені як за доби республіки, так і під час правління його попередників. Цю важливу справу продовжили і наступники Адріана. Так, за часів імперії було впорядковане і поширене на все Середземномор’я римське право (правом називають систему узгоджених між собою законів та правил їхнього застосування), яке й досі вважають взірцем для юристів і законодавців усього світу.

6. Римська школа. Дбали імператори і про поширення освіти. Навчати своїх дітей у Римі могла будь-яка вільна людина, навіть якщо вона не мала прав громадянина, — головне, щоб у неї була хоча б невелика сума грошей. За доби республіки школи були приватними, першим гроші зі скарбниці на створення державних шкіл дав імператор Веспасіан. За часів імперії навчати стали й дівчат.

У початковій школі учнів навчали писати, читати й рахувати. Той, хто виявив здібності, переходив на нову ступінь, де вже викладали граматику, вміння міркувати і виступати, математику й астрономію. На відміну від греків, римляни не вважали за потрібне навчати усіх грі на музичних інструментах, не займалися учні й фізичними вправами. Натомість поширеними були тілесні покарання — для них вчитель використовував різки.

Продовжувати освіту учні могли у вищих школах. Зазвичай для цього вирушали до Греції, Єгипту чи Фінікії. Такі мандрівки, безумовно, могли собі дозволити лише заможні мешканці імперії. Пересічні люди зазвичай обмежувалися початковою або ж середньою освітою. Утім, і вона сприяла зближенню народів величезної держави, які завдяки навчанню мали змогу спілкуватися мовами, зрозумілими навіть для мешканців віддалених провінцій, — латиною або ж грецькою.

Римська школа. Рельєф, знайдений біля Тріра

Імперія за часів випробувань

1. Зміни у суспільному і господарському житті. Римська імперія, як і Римська республіка, була державою рабовласників. Невільників мали не лише багатії, а й навіть пересічні селяни і ремісники. Зазвичай дрібні господарі і самі працювали поруч із рабами, проте лише завдяки рабській праці їхні доходи були більш-менш сталими і дозволяли вести відносно заможне життя. Поки Рим вів загарбницькі війни, кожна з яких приносила десятки тисяч нових невільників, що їх продавали за низькими цінами, тривало й економічне піднесення. Коли ж імперія змушена була перейти до тривалої оборони, приплив рабів почав зменшуватися, а ціни на них — зростати. Селянам і ремісникам стало все важче зводити кінці з кінцями. Міські громади, з яких складалася римська держава, почали бідніти і занепадати. Участь у громадських справах, витрати на суспільні потреби, зокрема, благоустрій, які раніше вважали почесними для будь-якого міського мешканця, поступово ставали обтяжливим обов’язком.

Селянин. Бронзова фігурка (Рейнський земельний музей у Трірі)

Великі землевласники і просто заможні римляни намагалися господарювати по-новому, не так використовуючи працю рабів, як здаючи ділянки своєї землі вільним селянам — в обмін на частину отриманого врожаю. Таких орендарів називали колонами. Іноді ділянки виділяли і рабам, яким віднині дозволяли вести власне господарство.

В деяких маєтках людей мешкало більше, ніж у навколишніх міських громадах. Проте це був зовсім інший світ, де стосунки будували на цілком інших засадах — не спільного облаштування життя, а підпорядкування господарю, або ж, як тоді говорили, магнату. Іноді магнати зовсім поривали з міським життям і уникали будь-яких зобов’язань перед громадою, до якої за своїм походженням належали. Та й у відносинах із державою великі власники поводили себе дедалі незалежніше, надто — якщо за статками належали до верхівки римського суспільства і входили до числа сенаторів.

Життя великого маєтку. Мозаїка з Карфагена (Музей Бардо)

2. Династія Северів. Володарі вже не могли, як раніше, покладатися на сенат. Головною опорою імператорів знову стала армія. Саме підтримка солдатів — цим словом латинського походження називають вояків, які отримують за свою службу гроші, — допомогла перемогти у громадянській війні, що спалахнула після смерті Коммода, пунійцю Септимію Северу. Переможець став імператором та засновником нової династії Северів.

Імператор Септимій Север. Мармуровий бюст (Мюнхенська гліптотека)

Не дивно, що своїм наступникам новий володар заповідав «піклуватися про вояків, а на решту не звертати уваги». Але що більше занепадали міста і самостійнішими ставали магнати, то менше грошей