Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

в Александрії Єгипетській, одружившись із Клеопатрою. Галлією, Іспанією, а також Італією з Римом керував Октавіан. Африканські провінції відійшли Лепіду. Щоправда, мирне співіснування тривало недовго. Спочатку Октавіан змусив відійти від справ Лепіда, який усамітнився у власному маєтку та віддав владу над Африкою. А потім дійшло й до війни з Антонієм.Клеопатра. Мармуровий бюст (Берлінське античне зібрання)

Вирішальна битва між двома володарями відбулася на морі, біля мису Акцій, 31 року до нашої ери. Чисельна перевага була на боці Антонія і Клеопатри, але неузгодженість дій між єгипетськими і римськими командами кораблів призвела зрештою до їхньої поразки. Військо Антонія, що спостерігало за боєм із берега, перейшло на бік Октавіана. За рік Октавіан майже без бою зайняв долину Нілу. Спочатку Антоній, а потім і Клеопатра звели рахунки з життям. Єгипет був приєднаний до римських володінь — таким чином припинила існування остання з великих елліністичних держав.

2. Перший імператор. Перемога Октавіана принесла Риму довгоочікуваний мир, а йому самому — одноосібну владу над величезною державою. Однак досвід Сулли, Помпея і Цезаря змушував його бути обережним. Октавіан відмовився від влади диктатора і відхилив запропоноване йому сенаторами звання «засновника Рима». Він наполягав, що хоче лише «відновити республіку», в якій влада належала б народу і сенату. Тож зрештою Октавіана проголосили принцепсом — першим у списку сенаторів — та імператором, але не лише для війська, як це робили раніше, а для всієї держави. Невдовзі сенат, з якого виключили усіх ненадійних, ще й дарував принцепсу нове ім’я — Август (що з латини перекладається як «священний»).

Імператор Август. Мармурова статуя (Музей Піо-Клементіно)

Рим став імперією, хоча усі державні установи республіки збереглися і працювали нібито як раніше. От тільки над усіма ними тепер стояла особа імператора, який утримував у своїх руках владу над армією і найважливішими провінціями (принцепса вважали їхнім намісником, а керували провінціями представники імператора — прокуратори). Август мав права трибуна і цензора, його постійно обирали консулом, а після смерті Лепіда він став ще й верховним понтифіком. Призначення на будь-які важливі державні посади узгоджували з принцепсом, до того ж у Римі постійно перебував особливий військовий загін імператора — преторіанська гвардія.

Преторіанці. Кам’яний рельєф (Лувр)

Державний устрій, запроваджений Августом, учені називають принципатом. Римська імпе­рія відрізнялася від елліністичних держав не лише формальним збереженням республіканських органів влади. Якщо спадкоємці Александра тільки спиралися на самоврядні міські громади, то імперія уся складалася з таких громад, і кожен новий володар намагався їхню кількість збільшити. Найбільшою ж привілейованою громадою залишалася римська, потрапити до лав римських громадян було чи не найкращим заохоченням для мешканців провінцій, і Август намагався надавати громадянство лише зрідка, як особ­ливу нагороду.

У розпорядженні Августа була власна, імператорська скарбниця. З неї він витрачав чималі кошти на хлібні роздачі й організацію видовищ для пересічних римлян. Август заснував чимало римських колоній у провінціях, щедро роздаючи землі своїм ветеранам, відбудував, як цього хотів ще Цезар, Карфаген і Коринф. Завдяки будівництву, яке імператор розгорнув у Римі й провінціях, десятки тисяч людей отримали оплачувану роботу.

Проте сам Август дотримувався скромного способу життя, ходив у звичайному одязі з полотна, зітканого дружиною і донькою, в його домі не було звичного для римських багатіїв мармуру і паркету, спав він на жорсткому й низькому ліжку. Скромності він вимагав і від своїх підданих. Август наполіг на ухваленні особливих законів про шлюб і подружню вірність, за якими була покарана навіть донька імператора.

Водогін через річку Гар, зведений за доби Августа (сучасний вигляд)

3. Розширення імперії. Найбільшою своєю заслугою Август вважав утвердження миру і спокою всередині держави. У Римі навіть був збудований особливий храм — Вівтар Миру. Із сусідами імперії принцепс теж намагався домовлятися, бо вважав, що «війну треба починати лише тоді, коли перемога принесе більше, ніж можна втратити у випадку поразки». Август був вправним дипломатом — без жодного бою приєднав до своєї держави Галатію та домігся від парфян звільнення полонених і повернення значків легіонів, втрачених після поразки Красса. Проте і воювали за його правління римляни чимало.

Розширення Римської імперії за правління Августа

Полководці Августа завершили підкорення Римом іспанських і кельтських племен, приєднали Іллірію та відсунули межі імперії до Дунаю. Надалі імператорські легіони перейшли Рейн і приєднали землі, населені германцями, аж до річки Ельба. Тут також були запроваджені римські закони і податки. Але брутальна поведінка нових господарів викликала спротив — і вже за кілька років серед германців спалахнуло повстання на чолі з ватажком племені херусків Армінієм. Три римських легіони були оточені й знищені повстанцями у Тевтобурзькому лісі — разом із командувачем Публієм Варом. Коли звістка про це дійшла до Рима, Август у розпачі одягнувся у траур і ходив містом, вигукуючи: «Вар, поверни мої легіони!» Але відвойовувати втрачені землі принцепс не став. Кордонами імперії знову стали Рейн і Дунай.

Пам’ятник Армінію, встановлений в Тевтобурзькому лісі

4. Наступники Августа. В Августа не було власних синів, тож своїм спадкоємцем у заповіті він оголосив названого сина Тиберія. Разом зі спадком Тиберій дістав ім’я Цезаря і Августа, титули принцепса й імператора та усю повноту влади над Римською державою. Новий володар держави не був таким талановитим державним діячем, як попередник, і мав складний характер, остаточно зіпсований відчуттям безмежної влади. Сенаторів він вважав «людьми, створеними для рабства» і водночас постійно підозрював їх у змовах, а тому нещадно страчував, висилав із Рима і відбирав у них майно. Були запроваджені закони, що карали за будь-який прояв неповаги до імператора, яку вважали «образою його величі».

Імператор Тиберій. Мармуровий бюст (Копенгагенська гліптотека)

Після смерті Тиберія за наполяганням преторіанців новим імператором проголосили його небожа Гая, який мав прізвисько Калігула (в перекладі з латини — «чобіток», так його називали преторіанці, серед яких він ріс). Новий володар виявився людиною надзвичайно жорстокою і тиранічною, до того ж — схильною до марнотратства. Підозрюють навіть, що Калігула збожеволів від все­владдя, бо час від часу чинив такі речі, які сучасники вважали безглуздими: вимагав, скажімо, шанувати його як бога або