Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

і Цезар швидко перетворилися на непримиренних суперників.Бій римлян з парфянами. Кам’яний рельєф з Ефеса (Ефеський музей у Відні)

3. Встановлення диктатури Цезаря. Більшість сенаторів стала на бік Помпея, погодившись — уперше за кілька століть — на обрання його одноосібним консулом. Але спроба усунути непокірного намісника Галлії призвела 49 року до нашої ери до нової громадянської війни. Разом зі своїми легіонами Цезар рушив на Рим. Зупинився він лише перед річкою Рубікон, що відділяла Підальпійську Галлію від Італії. Та, за переказами, після недовгих вагань зі словами «жереб кинуто» він наказав воякам перейти її, не складаючи зброї, як того вимагав закон. Відтоді вислів «перейти Рубікон» означає будь-яке невідворотне рішення.

Битва при Фарсалі 9 серпня 48 р. до н. е.

Помпей не був готовий до війни і тому виїхав до Греції. Залишити Італію поквапилися й інші супротивники Цезаря, які остерігалися розправ, подібних до проскрипцій Сулли. Але новий господар Рима не став нікого переслідувати, страчувати чи відбирати майно — навпаки, оголосив, що дарує прощення своїм ворогам. Громадянська війна тривала ще кілька років у провінціях. Військове щастя здебільшого було на боці Цезаря і його полководців, проте вони зазнали і кілька тяжких поразок. Вирішальна битва відбулася влітку 48 року до нашої ери у Греції — біля міста Фарсал. Помпей мав чисельну перевагу, але не зміг нею скористатися і був розгромлений остаточно. Змушений тікати, він врешті дістався до Єгипту, де був підступно вбитий за наказом місцевого царя. Казали, що єгипетський володар хотів таким чином підлеститися до переможця. Але той лише пройнявся до царя відразою і підтримав у боротьбі за трон його сестру Клеопатру, яка стала коханкою Цезаря і згодом навіть народила йому сина. Проти Цезаря спробував виступити син Мітридата Фарнак, але швидко зазнав нищівної поразки під Зелою, про що переможець сповістив римлян лише трьома словами: «Прийшов, побачив, переміг». Ватажок переконаних прихильників республіки Марк Катон Молодший, який очолював спротив Цезарю в Африці, після розгрому свого війська вкоротив собі віку.

Смерть Катона. Картина Ж. Лорана (Музей августинців у Тулузі)

Повернувшись до Італії, Цезар відзначив одразу кілька тріумфів, а сенат, поповнений його прихильниками, оголосив його довічним диктатором. Хоча Цезар був патрицієм, йому надали також владу трибуна, а ще призначили одноосібним консулом (одразу на п’ять років) і цензором. До того ж, він зберігав за собою посаду великого понтифіка. Обіймаючи одразу кілька посад і маючи повноваження, яких до нього не мав жодний посадовець, Цезар керував Римом на власний розсуд.

Римський календар (Римсько-германський музей у Майнці)

Він збільшив кількість сенаторів і державних посадовців, розпочав велике будівництво у столиці, створив із колишніх військових міську поліцію. Цезар упорядкував збір податків у провінціях і започаткував створення заморських колоній для своїх численних ветеранів — зокрема, й на місці зруйнованих століття тому Карфагена і Коринфа; надав права римських громадян мешканцям Підальпійської Галлії та кільком провінційним громадам, що засвідчили свою вірність Риму. Саме за часів Цезаря був запроваджений новий календар, запропонований єгипетськими астрономами, за яким рік зазвичай нараховував 365 днів, а кожного четвертого (або ж «високосного») року до них додавався ще один день. Такий календар дотепер називають юліанським.

4. Загибель Цезаря. Однак діяльністю Цезаря і його все­владдям були задоволені не всі. Хоча диктатор кілька разів заперечував проти проголошення його царем, багато хто з римлян був упевнений: і без того всевладний, він насправді прагне саме монархічної влади. Цицерон, який після перемоги Цезаря здебільшого займався написанням книжок із філософії та ораторського мистецтва, відкрито вихваляв захисників республіки та засуджував тиранію. Під впливом Цицерона, хоча й без його участі, в сенаті невдовзі виникла справжня змова проти Цезаря. Серед заколотників був і Марк Брут, нащадок першого консула республіки, хоча ширилися чутки, що саме його Цезар нібито планував призначити своїм наступником.

Днем виступу змовники визначили 15 березня (за римським календарем цей день має назву «березневі іди») 44 року до нашої ери. Цезаря попереджали про заколот, тяжкі передчуття були і у його дружини, яка цього дня відмовляла чоловіка йти до сенату. Але диктатор не змінив своїх планів і не зробив нічого, щоб запобігти замаху. За сигналом, який дав один із змовників, сенатори кинулися на Цезаря з оголеними мечами і кинджалами. Диктатор лише здивовано вигукнув: «І ти, Бруте?» і замовк назавжди. Стікаючи кров’ю, Цезар нібито впав під статуєю Помпея, яку він сам нещодавно наказав встановити у будівлі, і помер.

Заколотники оголосили, що вбивством урятували республіку, але більшість римлян їх не підтримала. Цезаря його соратники поховали з почестями, які раніше віддавали лише богам, а вбивці змушені були тікати з Рима.

Смерть Юлія Цезаря. Гравюра К. Пілоті

Рим стає імперією

1. Нові громадянські війни і приєднання Єгипту. Уся влада в Римі опинилася в руках одного з найближчих соратників Цезаря — консула Марка Антонія, який домагався від сенату і народних зборів вигідних для себе рішень, посилаючись на розпорядження Цезаря, які диктатор нібито не встиг оприлюднити перед смертю. Супротивників Антонія очолив Цицерон, якому вдалося схилити на свій бік нового верховного понтифіка Марка Лепіда і племінника Цезаря Гая, якого той у заповіті усиновив під прізвищем Октавіана. Протистояння призвело до війни, в якій Антоній зазнав поразки. Але сенатори посварилися з Октавіаном, і той повернув зброю проти вчорашніх союзників. Зрештою Антоній, Октавіан і Лепід уклали між собою угоду, що дістала назву «другого тріумвірату», і домовилися керувати державою спільно.

Марк Антоній. Мармуровий бюст (Музей Піо-Клементіно)

Свою діяльність тріумвірат розпочав із оприлюднення проскрипційних списків — схожих на ті, які видав Сулла. Однією з перших жертв став Цицерон. Потім настала черга вбивць Цезаря, які втекли до Греції й там зібрали військо для боротьби за відновлення республіки. Військо республіканців було розгромлено, а його ватажки, зокрема, і Брут, наклали на себе руки.

Битва біля мису Акцій. Фреска (Музей Вілла Фарнезіна)

Після цього учасники тріумвірату розподілили між собою керівництво провінціями. Східні перепали Антонію, який, однак, жив здебільшого