Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін
Останню пропозицію, щоправда, не підтримала навіть більшість сподвижників самого Гракха. Закон був провалений. Сенатори скористалися розколом серед прихильників реформ і виступили проти «порушників старого ладу» зі зброєю в руках. Гракх із послідовниками укріпився на пагорбі Авентин — тому самому, на який свого часу відселялися плебеї. А коли зрозумів, що поразки не уникнути, наказав своєму рабу заколоти його мечем.
Роздача хліба. Фреска з ПомпейЗакон про створення колонії на місці Карфагена скасували. Але відбирати землю у селян, які її вже отримали, супротивники Гракха так і не наважились. Замість цього ухвалили інший закон, за яким роздані земельні ділянки оголосили приватною власністю їхніх користувачів. І вже невдовзі селяни, які не мали засобів для ведення свого господарства, були змушені продати отриману землю тим самим великим власникам.
3. Марій і створення професійної армії. Сенатори були задоволені своєю перемогою. Але нічого замість реформи Гракхів так і не запропонували. Римські громадяни і надалі втрачали свої землі. Легіонери, занепокоєні долею своїх господарств, не відзначалися високою дисциплінованістю. Командувачі, призначені сенатом із лав знаті, мріяли не про військові звитяги, а про власне збагачення. Деякі були готові за хабарі від ворогів програвати їм битви.
Найганебнішими були поразки, яких римляни зазнали під час нової війни в Африці. Їхній супротивник — нумідійський цар Югурта — навіть не приховував, що просто «купував» римських полководців і посадовців. У нього вистачило нахабства приїхати під час війни до самого Рима і завдяки грошам без перешкод повернутися додому.
Гай Марій. Мармуровий бюст (Мюнхенська гліптотека)Становище змінилося лише після того, як народні збори змусили сенат призначати військових командувачів не за знатністю, а за військовими здібностями. Зрештою, на чолі римської армії став колишній народний трибун — незнатний, але талановитий полководець Гай Марій. Марій був людиною цілеспрямованою та наполегливою, тож домігся проведення військової реформи. Спочатку як виняток йому дозволили набирати до легіонів вояків, які не могли озброїтися власним коштом. До війська одразу записалося чимало пролетарів. Вони не мали власної землі, проте билися сміливіше і були дисциплінованішими. Згодом і усі інші легіони вирішили набирати за тим самим принципом. Вояки тепер не поєднували військову службу із веденням власного господарства, війна перетворилася на єдину їхню професію. Землю вони зазвичай отримували, але вже після того, як звільнялися з війська, або ж — як говорили римляни — ставали ветеранами.
Реформа Марія знову зробила римське військо боєздатним. Але фахова армія вже не була «озброєною громадою» перших століть республіки. Професійні вояки, як і будь-які найманці, зазвичай слухали тільки свого полководця, від якого залежали їхні життя, заробітки та майбутнє. Здобувши перемогу, легіонери зазвичай проголошували полководця своїм імператором, визнаючи таким чином над собою його владу — таку саму, яку консули мали у цілій державі.
Наслідки реформи стали зрозумілими вже за життя Марія. Оновлене ним військо здобуло блискучі перемоги в Африці й відбило навалу германських племен кімврів і тевтонів, які цього часу спробували прорватися до Італії. Кількість загиблих германців була такою, що з їхніх кісток робили паркани для виноградників. Здолали римляни і нове повстання рабів у Сицилії. Але страх перед Марієм тепер був таким, що його шість разів обирали консулом. Щоправда, полководцю і цього було замало.
Вояки проголошують Марія імператором після перемоги над тевтонами. Малюнок Ф. Альтамури4. Повстання союзників. Ще від часів Гракхів італійські союзники зверталися до сенату і народних зборів Рима із закликом надати їм права римських громадян. Зрозумівши, що вмовляння не допомагають, 90 року до нашої ери найрішучіші з союзників повстали й оголосили про створення власної держави, яку вони назвали Італією. Римляни змушені були кинути на боротьбу із заколотниками усі наявні в них сили. Війну з обох сторін вели з надзвичайною жорстокістю, а воювали супротивники на рівних — адже бойовий досвід вони здобували разом, у заморських битвах.
Римляни почали брати гору лише тоді, коли надали громадянство союзникам, які не приєдналися до повстання (насамперед — етрускам і грецьким містам Італії), а потім — погодилися зробити громадянами усіх інших італійців, які цього захочуть. Виконання цієї обіцянки означало, що римська громада, і без того найбільша за чисельністю в середземноморському світі, збільшилася одразу в кілька разів. Але при цьому Рим і надалі залишався містом-державою, хіба що межі цього «міста» відтепер охоплювали цілу країну.
Луцій Сулла. Мармуровий бюст (Мюнхенська гліптотека)5. Перша громадянська війна. Під час війни із союзниками відзначилися нові талановиті полководці — зокрема, й колишній підлеглий Марія Луцій Сулла, вже відомий тим, що особисто взяв у полон Югурту (подейкували, що Марій саме за це його й недолюблював, адже хотів полонити нумідійського царя сам). Тепер Суллу обрали консулом і призначили командувачем війська, зібраного для нової війни в Азії. Прихильники Марія були обурені й домоглися від народних зборів заміни командувача. Очолити похід доручили самому Марію. Проте коли про це повідомили легіонерам, зібраним Суллою, вояки відмовилися підкоритися наказу. І закликали свого полководця вести їх просто на Рим.
Це був перший випадок у римській історії, коли місто штурмували самі римляни. Проте Суллу це не зупинило. Громадянська війна (так називають війни, під час яких між собою воюють громадяни однієї держави) завершилася тим, що маріанці були розгромлені та змушені тікати світ за очі. Сулла обмежив права не дружніх йому народних зборів, розширив права прихильного до нього сенату і відбув до Греції. Марій і його прихильники скористалися цим, щоб зібратися з силами, і, спираючись на підтримку «нових громадян» з-поміж італійців, у свою чергу захопили Рим. П’ять днів у місті вбивали всіх, хто не подобався переможцям, і грабували тих, кого підозрювали у співчутті до Сулли. Марія всьоме обрали консулом, однак уже за кілька тижнів він помер.
Мітридатові війни і занепад Римської республіки
1. Цар Мітридат і його війна з Римом. Тоді як римляни воювали з італійськими союзниками та між собою, в Анатолії на них чекав новий небезпечний ворог — цар Понтійської
