Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

який очолював війська, що воювали в Іспанії, запропонував перенести війну до Африки. Сенат, пам’ятаючи про нещасливий досвід Першої Пунічної війни, довго вагався, та врешті-решт пристав на цю пропозицію. На захист Карфагена з Італії змушений був повернутися і Ганнібал. Проте перевага тепер була на боці римлян, до того ж, на їхній бік перейшли колишні союзники карфагенян — африканські племена нумідійців. Саме нумідійська кіннота забезпечила Сципіону перемогу в останній битві війни, під Замою. Ганнібал зазнав першої й останньої поразки на полі бою.Битва під Замою. Картина К. Корта (Мистецький інститут Чикаго)

201 року до нашої ери Карфаген змушений був підписати ганебний для себе мир. Він відмовлявся від усіх своїх володінь за межами Африки, а також земель, які колись належали нумідійцям. Його величезний військовий флот був спалений. Навіть оголошувати війну чи укладати мир Карфаген відтепер мав право лише за згоди римлян. Уся Сицилія і колишні карфагенські володіння в Іспанії перейшли до Рима, який відтак перетворився на беззаперечного господаря усього Західного Середземномор’я.

Перетворення Римської республіки на «світову державу»

1. «Звільнення Греції». Війни з Македонією і Сирійським царством. Перемога над Карфагеном не вгамувала апетитів римлян. Тепер їх приваблювала «спадщина» Александра Великого. Привід для втручання у справи східних сусідів знайшовся напрочуд швидко — сенат підтримав царя Пергама і його союзника, острів Родос, в їхній війні проти Македонії. Римлянам вдалося залучити на свій бік і грецькі поліси, об’єднані в Етолійський та Ахейський союзи. Вирішальна битва відбулася 197 року до нашої ери в місцевості Кіноскефали (що з грецької перекладається як «собачі голови», місцеві пагорби і справді нагадували їх ззовні). Рухливі римські легіони, підтримані грецькою кіннотою, виявилися вправнішими за неповоротку македонську фалангу. Македонія змушена була укласти мир і відмовитися від своїх давніх загарбань. Римський командувач Тит Фламінін на зібранні греків у Коринфі оголосив, що Еллада віднині є вільною, зокрема, і від чужоземних військ. Схвильовані греки спочатку просто не повірили почутому, звернення навіть довелося зачитувати двічі.

Битва при Кіноскефалах червень 197 р. до н. е.

У Карфагені тим часом суфетом обрали Ганнібала, який за підтримки простолюду намагався провести у державі демократичні реформи. Занепокоєні римляни змусили свого давнього ворога залишити батьківщину. Тоді Ганнібал поїхав до сирійського царя Антіоха III і закликав його до війни з Римом. Щоправда, цар був настільки впевнений у своїй перевазі, що не підготувався як слід до бойових дій. Його похід до Греції виявився невдалим, і римляни перенесли бойові дії до Анатолії. Об’єднана римсько-пергамська армія 190 року до нашої ери під Магнезією вщент розгромила сирійців. Антіох III змушений був підписати ганебний для його держави мир і відмовитися від будь-яких зазіхань на Грецію.

Антіох III. Мармуровий бюст (Лувр)

Ганнібалу довелося знову тікати — цього разу до Віфінії, царства, розташованого у Північній Анатолії. Але римляни почали вимагати його видачі й звідти. Щоб не потрапити до ворогів, великий полководець вкоротив собі віку.

У «звільненій» Елладі римляни тепер поводилися як справжні господарі. Гучні обіцянки грець­ким союзникам так і залишилися обіцянками. Невдоволенням спробував скористатися новий цар Македонії Персей. Але війна завершилася черговим розгромом македонського війська. Переможену країну поділили на чотири «самостійні» частини і позбавили права підтримувати відносини з іншими державами без римського дозволу.

2. Остання війна з Карфагеном. Нові римські володіння на сході. Незважаючи на поразку під Замою, важкі умови миру, втечу і загибель Ганнібала, давній супротивник Рима — Карфаген — уже за кілька десятиріч повернув собі роль центру середземноморської торгівлі. Змагатися з досвідченими пунійськими купцями римським торгівцям було важко. Карфагеняни, звісно, втратили заморські володіння і срібні копальні в Іспанії, але із ще більшим завзяттям взялися за власне сільське господарство. За лічені роки вони випередили усіх своїх сусідів за розвитком агрономічної науки. Римські сенатори, які відвідали місто, були вражені його багатством, а цензор Марк Катон відтоді кожну свою промову завершував однаково: «Карфаген має бути зруйнований».

Карфаген напередодні Третьої Пунічної війни

149 року до нашої ери, скориставшись конфліктом пунів із нумідійцями, римляни розпочали нову війну і взяли Карфаген в облогу. Спротив виявився несподівано запеклим, і війна затягнулася на кілька років. Коли новини з Африки дійшли до Македонії, там теж спалахнуло повстання проти римської влади. Лише надзвичайними зусиллями його вдалося придушити. Упокорену країну цього разу просто приєднали до римських володінь. Однак після цього за зброю взялися греки з Ахейського союзу. Наляканий сенат вимагав від полководців якнайшвидшого завершення війни.

До Африки вирушив Сципіон Еміліан, названий онук переможця Ганнібала. Навесні 146 року до нашої ери він розпочав штурм Карфагена. Навіть після того, як римляни увірвалися до міста, бої тривали — на вулицях і в будинках. Останні захисники зачинилися у храмі Ешмуна і підпалили самих себе (так розповідали римляни, хоча, цілком можливо, підпалили храм вони самі). Усіх, хто вижив після штурму, продали у рабство, сам Карфаген зруйнували, а місце, на якому він стояв, прокляли.

Останні захисники Карфагена. Малюнок Л. Адемолло

Далі настала черга греків. Розгромивши їхнє військо на полі бою, римляни того ж таки 146 року до нашої ери увійшли до Коринфа, який вже не чинив їм спротиву. Проте капітуляція міста його не врятувала. Коринфян теж обернули на рабів, усі будівлі зруйнували, місце прокляли. Але до того місто ще й розграбували. Щоправда, переможці не надто зналися на мистецтві, і греки здивовано розповідали, що легіонери на картинах славетних митців... грали в кості, а римський команду­вач Луцій Муммій, відправляючи додому старовинні вироби, погрожував перевізникам, що в разі їхнього пошкодження змусить привезти йому нові.

Пергамський цар Аттал III не став чекати, коли римляни знайдуть привід для війни з його державою. Він просто заповів їм своє царство, і після його смерті 135 року до нашої ери римляни приєднали Пергам до своїх володінь як «законні спадкоємці».

Аттал III. Мармуровий бюст (Старий музей у Берліні)

3. Провінції. За кілька десятиліть Рим став «світовою державою» — найбільшою в Середземному морі, що володіла землями одразу на трьох континентах.