Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

записані на дванадцяти мідних пластинках і виставлені для загаль­ного ознайомлення на Форумі, тому дістали назву Законів два­надцяти таблиць. Вони передбачали суворі покарання за будь-які зазіхання на чужу власність, незалежно від того, кому вона належала — патрицію чи плебею. Водночас закони підтверджували заборону шлюбів між представниками різних станів і були дуже суворими у ставленні до боржників, серед яких, як правило, переважали плебеї.Претор. Мармурова статуя (Капітолійський музей)

За кілька років міжстанові шлюби все-таки дозволили. А патриції змушені були погодитися виконувати рішення, ухвалені плебісцитом. Зрештою народним трибунам надали право недоторканності — їх не можна було засудити під час виконання ними своїх обов’язків.

2. Війни з сусідами. Галльська навала. Рим дедалі зростав. Землі для всіх його громадян уже не вистачало. Здобути нові лани можна було лише збільшивши міські володіння за рахунок сусідів — не дивно, що римляни постійно воювали. За легендою, для війни із сабінами диктатором призначили звичайного селянина Луція Цинцината. Про призначення йому повідомили саме тоді, коли він орав своє поле. Цинцинат одразу ж прибув до Рима, очолив військо, розгромив ворогів — і повернувся до оранки.

Цинцинат і сенатори. Картина Л. Бенувіля (Художній музей Сен-Ло)

Тривалою і виснажливою була боротьба з етруськими Вейями. Лише після трьох війн, останню з яких римляни порівнювали з облогою Трої, місто захопили і зруйнували, його мешканців продали у рабство, а землі розподілили між римськими громадянами.

Тим часом республіку чекало нове випробування. 390 року до нашої ери на Рим рушили інші переможці етрусків — галли. Військо, що вийшло назустріч загарбникам, зазнало нищівної поразки. Римляни змушені були віддати на поталу ворогам свої домівки, трималася лише міська фортеця на Капітолії. Галли спробували захопити й її — підступним нічним штурмом, але поснулих захисників розбудили розбурхані підозрілим гомоном гуси з храму Юнони-Порадниці, і напад було відбито. Пізніше навіть з’явилося прислів’я — «Гуси врятували Рим».

Вороги погодилися залишити місто лише за величезний викуп. Проте, коли його зважили, ватажок галлів Бренн кинув на терези ще й свій важкий меч. Обуреним містянам свій вчинок він зухвало пояснив двома словами — «Горе переможеним!». Римляни назавжди запам’ятали цю «галльську науку» і надалі робили все можливе, аби більше не опинитися в такому приниженому стані.

«Горе переможеним!» Гравюра П. Леюгера

3. Перемога плебеїв та її наслідки. Для того, щоб протистояти ворогам, римлянам треба було насамперед подолати суперечки всередині власної громади. Натомість до звичних конфліктів між плебеями і патриціями додалася ще й боротьба незаможних громадян проти глитаїв-позичальників. Боротьба була запеклою, кілька років місто взагалі жило без керівників — їх просто не могли обрати, бо сенатори з різних приводів заважали голосуванню за представників простолюду. Але врешті-решт народ домігся свого. Спочатку лихварям заборонили надавати позики громадянам за кабальними умовами, а потім — і продавати громадян у рабство за неповернені борги. Плебеям поступово дозволили висувати свої кандидатури на усі важливі державні посади, а згодом взяли за правило одного з консулів обов’язково обирати з плебеїв.

Нобілі. Мармуровий рельєф (Вівтар Миру у Римі)

На знак громадського замирення посеред Рима збудували храм Згоди. Верхівка плебеїв швидко зблизилася і навіть породичалася з патриціями. Разом вони становили нову панівну верству, якій тепер належала влада в республіці, — римляни називали її нобілітетом (з латини це слово перекладається як «знать»).

4. Римські звичаї. Незважаючи на те, що новий державний устрій більше нагадував грецьку олігархію, навіть пересічні римляни неабияк пишалися своєю приналежністю до громади «нащадків Ромула». Служіння спільній справі у Римі вважали почесним обов’язком і покликанням кожного громадянина. Беззаперечного дотримання законів вимагали від усіх, незалежно від походження і заслуг. Водночас і громада з повагою ставилася до будь-якого римлянина, хай і незаможного, намагалася допомогти і захистити його, якщо він потрапляв у біду на чужині. Громадянина не можна було позбавити волі, а щоб винести йому за мирних часів смертний вирок, судді мали отримати згоду народ­них зборів.

Римляни не соромилися праці та з гордістю іменували себе народом сільських господарів. Навіть знать намагалася не вихвалятися своїми статками, їла просту їжу зі звичайного посуду і носила одяг із домотканої шерсті. Як обходитися з прядкою, знали навіть дружини сенаторів.

Римська родина. Мармуровий рельєф (Музей Піо-Клементіно)

Найважливішою цінністю для римлянина була родина (латиною — «фамілія»). Він намагався допомагати родичам в особистих і громадських справах, підтримувати їх у скрутну хвилину. Беззаперечна влада в родині належала батькові, який міг судити і карати дружину, дітей, онуків і рабів (яких теж вважали членами родини) на власний розсуд. Від батька зазвичай очікували суворості й справедливості. А від жінки — уваги і піклування про чоловіка і дітей, які мали бути виховані як «справжні римляни». Від дітей вимагали насамперед слухняності, поваги до старших і щирого прагнення стати гідним громадянином.

Святилище ларів у будинку в Помпеях

Окрім богів, яких вшановували усією громадою, у римлян були й «домашні» божества — лари і пенати. Їхні святилища мали у кожній домівці, а обов’язки жерця виконував батько. На свята ларам і пенатам приносили жертви, а коли римляни переселялися до іншої оселі, фігурки богів перевозили з собою.

Об’єднання Італії під римською владою

1. Римське військо. Одним із головних обов’язків римського громадянина була військова служба. Та й саме римське військо було нічим іншим, як «озброєною громадою». Зброя римлян спочатку була схожою на грецьку чи етруську. Та згодом замість великого щита почали використовувати вужчий. Довгий спис замінили на два коротших, якими можна вразити ворога на відстані. Зрештою — вояки отримали коротші, але зручніші у ближчому бою мечі, гладіси. Окрім щитів, римських бійців захищали шоломи і шкіряні панцирі з металічними пластинами. Взувалися вояки у невисокі чоботи — каліги.

Озброєння римського вояка, знайдене в могилі біля Ланувія (Музей терм Діоклетіана)

Спочатку все римське військо йменувалося легіоном. Згодом легіонів стало кілька. Після галльської навали римляни почали воювати по-новому. Легіони поділили на маніпули, кожна з яких складалася з