Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін
Найкращі трагедії наймолодшого з великих афінських трагіків — Еврипіда — до нашого часу не збереглися, окрім однієї, що має назву «Іпполіт». Еврипіду як нікому до нього вдавалося передавати стан людини та її характер. Цікаво, що жіночі персонажі в його трагедіях часто є сильнішими за чоловічі. Відрізнялося від звичного для греків і ставлення Еврипіда до рабів, яких він зображує насамперед як особистостей, із рисами, притаманними й вільним людям. Не дивно, що не всі трагедії Еврипіда сприйняли афінські глядачі. Поет навіть був змушений залишити батьківщину і помер на чужині.
Найвідомішим комедіографом, тобто автором комедій, у Афінах був Аристофан. Його твори стосуються усіх важливих подій у тодішній історії міста. Він дошкульно висміював як державних діячів на чолі з Периклом і воєначальників, так і сам народ, до якого вони підлещувалися.
6. Класична грецька філософія. Поява історичної науки. Одна з комедій Аристофана, яка називалася «Хмари», висміювала тогочасних «торгівців мудрістю», або, як вони називали самі себе, — софістів. В Афінах громадяни часто судилися між собою, і софісти пропонували усім охочим навчити їх доводити будь-яке твердження, навіть нісенітницю. Вони запевняли, що у світі немає нічого певного, всі уявлення чи переконання є лише наслідком домовленості між людьми, тож усе залежить від вправності й переконливості того, хто сперечається. І до сьогодні збереглися загадки, які софісти пропонували розв’язати своїм слухачам. Якщо зернину додавати до зернини, з якої починається купа? Чи бреше брехун, коли каже, що бреше? Чи може всемогутній чарівник створити камінь, якого не зможе підняти?
Аристофан не вбачав різниці між софістами й філософами, тому персонажем його комедії став філософ Сократ. Насправді ж Сократ ніколи не належав до софістів. На відміну від них, був упевнений, що істину можна і треба знайти. От тільки сприймати її слід не на віру, а шукати в дискусії, співставляючи усі точки зору і наявні докази. Сократ став засновником класичної грецької філософії. Щоправда, жодних своїх думок він не записував. Лише спілкувався з учнями, вчив їх міркувати і міркував сам. Недоброзичливці звинуватили Сократа у неповазі до богів, і його засудили до смерті. І хоча учні готові були влаштувати йому втечу, філософ відмовився і незворушно випив отруту.
Сократ. Мармуровий бюст (Музей Піо-Клементіно) Платон. Мармуровий бюст (Берлінське античне зібрання)Один із учнів Сократа, Платон, не лише зберіг для майбутніх поколінь спадщину вчителя, записавши його міркування, а й створив власне філософське вчення. Платон мріяв про ідеальну державу, якою керували б наймудріші. Згодом він заснував у Афінах першу філософську школу, яка за місцем розташування дістала назву Академія. Вчився у Платона спочатку й інший видатний філософ — Аристотель зі Стагіри. Але він врешті розійшовся з учителем у поглядах, заснувавши власну школу — Лікей. Усе своє життя Аристотель присвятив впорядкуванню тих знань, які на той час накопичило людство. Він не створював, як Платон, проекту ідеальної держави. Натомість детально змалював устрій понад 150 полісів і, порівнявши їх, виклав власні погляди на науку керівництва державою, яку назвав «політикою». Саме Аристотель науці про природу дав назву «фізика», веденню господарства — «економіка», дослідженню людських чеснот — «етика».
Аристотель. Мармуровий бюст (Національний музей у Римі) Геродот. Мармуровий бюст (Національний музей у Римі)Засновником історичної науки став Геродот із Галікарнаса. Єдиний його твір був присвячений греко-перським війнам. Геродот не просто прискіпливо змалював події, а й намагався пояснити їхні причини і наслідки, і, як справжній дослідник, жадав перевірити усе почуте і побачене. Справу Геродота продовжили інші грецькі історики, найвідомішими з яких були афіняни Фукідід і Ксенофонт.
Греція V—IV століть до нашої ери
1. Війни між греками і поновлення залежності Еллади від Персії. Розквіт Афін тривав недовго. Ще за часів Перикла,431 року до нашої ери, розпочалася війна зі Спартою, яка тривала майже 30 років. На боці Афін воювали їхні союзники (часом навіть всупереч власній волі), під проводом Спарти — більшість інших грецьких міст, зокрема, Коринф і Сиракузи. Оскільки військове об’єднання на чолі зі спартанцями історики зазвичай іменують Пелопонеським союзом, то й сама війна дістала назву Пелопонеської.
Міська брама Пірея (сучасний вигляд)Задум Перикла полягав у тому, щоб уникати боїв на суходолі, де супротивник мав перевагу, і примусити його витрачати сили на облогу неприступних мурів, а все необхідне для життя рідного міста отримувати морем. Однак спартанцям доволі швидко вдалося створити власний флот, який перешкоджав афінській торгівлі, тоді як від скупчення великої кількості людей в Афінах швидко поширювалися хвороби. Захворів і помер сам Перикл. Але демос і чути не хотів про припинення війни. Новим ватажком афінського простолюду став Клеон, який походив із незнатної, хоча й заможної родини. Клеон розпочав війну на суходолі та завдав спартанцям кілька тяжких поразок, проте в одній із битв загинув сам. Між Афінами та Пелопонеським союзом був укладений мир.
Прощання вояків. Барельєф з афінського цвинтаря (Пергамон-музей)Угода, однак, виявилася нетривкою. Незадоволені нею були насамперед союзники Спарти — коринфяни. А афінян до відновлення війни підбурював честолюбний, але безпринципний вихованець Перикла і Сократа Алківіад. Спочатку Алківіад підняв проти лакедемонян інші держави Пелопонесу, а потім, коли заколотники зазнали поразки, запропонував афінянам захопити Сиракузи та позбавити Спарту сицилійського хліба. Щоправда, не встигло військо відплисти на захід, як його очільника викликали до суду зі звинуваченням у блюзнірстві та образі богів. Зрозумівши, що його можуть засудити до страти, Алківіад вирішив втекти і попрямував просто до Спарти.
Алківіад. Мармуровий бюст (Капітолійський музей)Сицилійський похід зрештою завершився справжньою катастрофою — афіняни втратили і військо, і значну частину свого флоту. До того ж, у справу втрутилися перси. Розуміючи, що греки у війні одне з одним послаблюють себе, «цар царів» запропонував колишнім ворогам гроші в обмін на визнання його влади над
