Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

найвищого напруження спортсмена, який саме збирається кинути диск.Клеобіс і Бітон. Скульптура Полімеда (Археологічний музей Дельф)

Найвизначнішим афінським скульптором вважають Фідія, який приятелював із Периклом. У нього найкраще виходили статуї богів. Найбільші та найвизначніші з них — зображення Афіни в обладунках, створені для Афін, і Зевса на троні: яка прикрашала Олімпію. Скульптуру Зевса, зроблену із золота й слонової кістки, вважали одним із семи «див світу», але про її вигляд ми можемо лише здогадуватися. Сам Фідій став жертвою заздрісників. Його звинуватили у неповазі до богів і кинули до в’язниці, де він помер.

Дискобол. Копія скульптури Мірона (Ботанічний сад Копенгагена)

Неперевершеним майстром зображення людського тіла вважають Поліклета з Аргоса. Найвідоміша його скульптура — «Юнак зі списом». Вона відповідає тим пропорціям, які сам Поліклет називав гармонійними у своїй книжці «Канон». «Юнак зі списом» — це не зображення божества чи навіть якоїсь конкретної людини. Таким, на переконання греків, мав бути досконалий громадянин поліса. Греки взагалі не прагнули портретної схожості у скульптурах — навіть тоді, коли зображували певну людину: скажімо, переможця Олімпійських ігор або ж видатного громадського діяча. Для них важливіше було милуватися красою і досконалістю фігури.

Стоя у Мілеті (сучасний вигляд)

3. Давньогрецька архітектура. Давні греки — не перші, хто почав зводити величні споруди з каменю. Проте в Єгипті, Месопотамії, Персії будували насамперед храми і палаци, які звеличували богів і царів. Звичайна людина на їхньому тлі відчувала себе слабкою і беззахисною. Будівництво в Греції підпорядковували інте­ресам громади. Палаців тут взагалі не існувало, а храми зводили так, аби біля них було зручніше збиратися громадянам. Широкий храмовий дах, скажімо, спирався на ряди колон, утворюючи так званий портик, у тіні якого можна сховатися від сонця. Згодом портики почали зводити і для «мирських» потреб, грецькою їх називали стоями. Розміри будівель намагалися розрахувати так, щоб вони гармонійно співвідносилися між собою і з людьми — у цьому, на думку греків, і полягало мистецтво будівничого, або ж архітектора.

Капітелі давньогрецьких колон різних стилів

Грецькі архітектори створили кілька стилів. У суворішому, доричному стилі використовували прості симетричні колони. За формою вони нагадували опори єгипетських храмів, але були стрункішими і позбавленими «зайвих» деталей, які робили єгипетські колони схожими на папірус, лотос або ж пальму. У Месопотамії та Персії зазвичай верхню частину опори (її називають капітеллю) прикрашали подвійними скульптурами. Таке оздоб­лення надихнуло греків створити спочатку еолічну, а згодом іонічну колону — з мальовничими завитками (волютами) з обох боків капітелі. Іонічний стиль був вишуканішим, казали, що він втілює жіночу легкість і красу, тоді як доричний символізував чоловічу силу і надійність. Пізніше був вироблений урочистіший, коринфський стиль. Капітель коринфських колон нагадувала кошик із квітами і листям.

Парфенон (сучасний вигляд)

Найвизначнішою архітектурною пам’яткою Афін був і залишається донині Акрополь — міська фортеця, розташована на високій скелі. Щоб потрапити всередину фортеці, треба було піднятися мармуровими сходами через особливу браму — Пропілеї, повз невеличкий храм Ніки Аптерос (тобто «Безкрилої перемоги»). Незвичну назву храм дістав, бо статуя богині перемоги у ньому була без звичних для неї крил — афіняни нібито зробили її такою, щоб військове щастя не залишало їхнього міста. Найбільшим храмом Акрополя був Парфенон, або ж храм Діви Афіни, збудований у доричному стилі. Його колони мали майже непомітний нахил, і тому храм здавався ще стрункішим. У Парфеноні зберігали міську скарбницю та скарбницю Афінського союзу. Поруч стояв інший храм — Ерехтейон. Два його входи були виконані в іонійському стилі, а портик третього замість колон прикрашали скульптури дівчат: так звані каріатиди.

Каріатиди Ерехтейона (сучасний вигляд)

За часів Перикла в Афінах зводили не лише храми. На випадок війни місто з’єднали так званими «Довгими мурами» (вони і справді були незвично довгими: понад п’ять кілометрів) із головним афінським портом Пірей, щоб під час облоги можна було постачати усі необхідні товари морем. Будували і громадські споруди. А за афінським зразком храми, урядові помешкання та ринки зводили і в інших полісах.

4. Піднесення театрального мистецтва. Особливі будівлі греки мали для театральних вистав — їх, як і саме мистецтво, називали театрами. Зазвичай їх будували біля підніжжя пагорба. Сама вистава відбувалася на круглому пласкому майданчику — орхестрі (звідси походить і слово «оркестр»). Глядачі сиділи на схилах пагорба, що півколом оточували орхестру. Це півколо називали амфітеатром (слово перекладається як «навколо видовища»). За орхестрою розташовували будівлю або просто намет, де актори перевдягалися (намет грецькою — «скене», звідси походить і слово «сцена»). На стіні, що виходила на орхестру, вішали декорації.

Театр в Епідаврі (сучасний вигляд)

Спочатку театральні вистави складалися з пісень, які виконавці, вдягнені залежно від виконуваної ними ролі, співали разом. Цих співців називали хором (так само, як і сам спільний спів). Згодом з’явилися актори, які спілкувалися зі співцями. Спочатку актор був один, потім їх стало двоє, а згодом — і троє. Акторами були тільки чоловіки, навіть якщо треба було грати жіночі ролі. Щоб краще було видно, актори використовували взуття на височенних підборах — котурнах — і надягали яскраво розфарбовані маски, що позначали не лише персонажа, у якого перевтілювався актор, а і його настрій. Змінюючи маски, одна людина могла грати кілька ролей.

Есхіл. Мармуровий бюст (Капітолійський музей)

Після перемоги над Ксерксом театральне мистецтво Греції пережило справжній злет. Початок його поклав афінський поет Есхіл, автор знаменитих і досі трагедій «Перси», «Прометей закутий», «Агамемнон» та інших. Його вірші були особливо урочистими, він немовби звертався до глядачів від імені богів, розмірковуючи над неминучістю долі й невідворотністю покарання за гріхи, прославляючи звитягу вояків, які поклали голови за вітчизну.

Софокл. Фрагмент мармурового рель­єфу (Національна бібліотека Франції)

Поет Софокл написав понад сто два­дцять трагедій, але відомий насамперед завдяки «Царю Едіпу», «Антигоні» й «Електрі». Софокла більше цікавила не воля богів, а поведінка людей. Його герої часто змушені робити важкий вибір, вони шукають правди, хоча вона веде їх до загибелі, змушуючи і глядачів міркувати над тим, що є