Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

слухалися не сатрапів, а самого царя.Текст листа Дарія I одному з сатрапів, вибитий на камені (Лувр)

Головним обов’язком сатрапа був своєчасний збір податків до царської скарбниці. Той, хто не сплачував їх своєчасно або приховував щось від чиновників, міг позбутися не лише майна, а й особистої свободи чи навіть життя. А щоб податки потрапляли до державної скарбниці, а не до кишень сатрапів, до намісників були приставлені шпигуни, яких називали «очима та вухами царя».

Розмір податків був встановлений для кожної сатрапії окремо. Щоб полегшити їх збір, Дарій I запровадив єдині для всієї держави золоті гроші — їх називали дариками. Цар намагався сприяти розвитку торгівлі й ремесел, за його наказом будували дороги до найвіддаленіших земель. Шлях, що з’єднував найбільші міста, називали «царським».

Золотий дарик

Щоб накази володаря швидше доходили до сатрапів, Дарій I створив пошту. Для цього на дорогах були організовані особливі пости, в яких чергували царські гінці. Щойно до них потрапляв лист від володаря або володареві, вони вирушали в подорож до наступного посту. Так, переходячи з рук до рук, царські послання за лічені дні потрапляли до будь-якого куточка держави.

3. Війни з індійцями та скіфами. Персія за часів найвищої могутності. Дарій I не лише відновив владу над землями, які приєднали до Персії його попередники, а й ще більше розширив межі держави. Він побудував канал, який з’єднав Ніл із Червоним морем. Скориставшись ним, перські кораблі обійшли навколо Аравійського півострова. Інший флот був спрямований Дарієм I до Індії. Отримавши докладні розповіді про цю країну, у військовий похід вирушив і сам цар. Щоправда, йому вдалося підкорити лише землі в долині Інду, з яких була утворена нова сатрапія. Держави, розташовані далі на схід, зберегли свою незалежність.

514 року до нашої ери Дарій I із величезним військом вирушив на захід. Піддані греки збудували для перського володаря мости через протоку Босфор і річку Дунай, за якою мешкали племена скіфів. Розуміючи, що сили нерівні, скіфські загони вирішили не приймати бою, а почали відступати в глиб країни, знищуючи джерела і спалюючи пасовиська. Перське військо дійшло аж до берегів Азовського моря, але так і не підкорило країни. А коли Дарій I обурився, скіфи надіслали замість «землі й води» дивний подарунок — птаха, жабу, мишу і п’ять стріл. Радники царя пояснили, що це попередження: «Забирайтеся з нашої землі хоч повітрям, хоч водою, хоч мишачою стежкою, якщо не хочете бути знищені». Володар величезної держави зрозумів, що цього разу зазнав поразки. І, полишивши свій табір, швидко вирушив додому. Скіфія залишилася непідкореною, проте владу Дарія I визнала Фракія і Македонія. А трохи згодом до Персії прибули посли з Афін, які теж зголосилися надати цареві «землю і воду».

Брама народів у Парсі (сучасний вигляд) Тронний зал царського палацу у Парсі (сучасний вигляд)

Перський цар відтепер вважав себе мало не володарем всього світу. Щоб засвідчити свою могутність, Дарій I збудував нову столицю своєї держави — Парсу. Місто було зведене на високому насипу біля підніжжя гір. Кожен, хто прагнув потрапити до царського палацу, мав спочатку піднятися широкими сходами і пройти через величний вхід, який дістав назву Брами народів. Головним приміщенням царського палацу була величезна Тронна зала, дах якої утримували високі колони, верхівки яких виконали у вигляді кінських голів. У Тронній залі цар приймав посланців підкорених країн і далеких держав із багатими дарунками. Саме в Парсі на початку кожної весни відбувалася урочиста церемонія зустрічі Нового року. У скелі біля міста ховали померлих володарів величезної держави. І саме тут сходили на престол нові «царі царів».

Греко-перські війни

1. Повстання греків проти перської влади. Якою б сильною і міцною не здавалася Перська держава, утримувати владу над такою кількістю країн і народів її володарям було непросто. Найбунтівливішими підданими Дарія I виявилися греки, які за кілька століть звикли самі вирішувати усі питання громадського життя. Навіть афіняни, представники яких визнали перську зверхність лише на словах і яким це нічого не коштувало, розчарувалися у своєму рішенні, щойно царський намісник почав вимагати від них згодитися на відновлення тиранії. Міста ж, розташовані в Анатолії, змушені були не тільки терпіти нав’язаних персами тиранів, а й сплачувати неабияку данину, тому лише чекали слушної нагоди, аби скинути владу царя.

500 року до нашої ери грецькі громади, що входили до Іонійського союзу, підняли повстання проти персів. Очолив його тиран міста Мілет Аристагор. Проте сили були нерівними, і повстання швидко придушили. Мілет був зруйнований дощенту, всіх його громадян обернули на рабів, мешканці деяких інших міст ледве встигли переселитися до своїх колоній.

Грек атакує перса. Зображення на вазі (Національний археологічний музей в Афінах)

Після цього більшість полісів Балканської Греції, які до повстання були незалежними, вирішили за краще добровільно визнати владу персів. У цьому їх підтримали і дельфійські жерці. Рішуче відмовилися надати Дарію I «землю і воду» лише кілька міст. В Афінах перських посланців зіштовхнули зі скелі, а в Спарті — вкинули до колодязя, примовляючи, що там вони знайдуть і землю, і воду. За звичаями того часу, це була нечувана образа і злочин проти богів.

2. Марафонська перемога. Щоб покарати зухвальців, 490 року до нашої ери Дарій I надіслав до Греції одного зі своїх сатрапів із військом. Вояків у того було не так вже й багато, але значно більше, ніж у будь-якого грецького міста. Перси спалили кілька бунтівливих міст на островах Егейського моря і зрештою зійшли на берег Аттики — поблизу містечка Марафон. Тут їх зустріли афінські гопліти. Команду­вав греками Мільтіад, який під час війни зі скіфами служив у війську Дарія I, тому добре знав військові звичаї персів. Обидва війська довго стояли одне проти одного і не наважувалися розпочати бій. Врешті-решт перси передумали битися і вирішили дістатися до Афін морем. Але щойно кінноту завантажили на кораблі, Мільтіад дав сигнал до наступу.

Мільтіад. Мармуровий бюст (Мюнхенське античне зібрання)

Бій був жорстоким, і у вирішальний момент перським воякам вдалося прорвати