Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

у Анатолії, Італії, Єгипті, на Кипрі. Спартанці та їхні спільники із Пелопонеського союзу участі в них більше не брали. Воювали афіняни і представники тих міст, що погодилися укласти з ними союз. Скарбницю нового військового об’єднання зберігали на священному для усіх греків острові Делос, тому його називали Делоським союзом.

Фемістокла невдовзі запідозрили в прагненні захопити одноосібну владу і вигнали з Афін шляхом остракізму. Після багатьох поневірянь він знайшов притулок у Персії, де пам’ятали про його поради Ксерксу. Новим афінським коман­дувачем став син Мільтіада — Кімон. За кілька років, щоправда, з міста вигнали і його. Але з часом співгромадяни не лише повернули Кімона на батьківщину, а й знову доручили командування.

Греко-перські війни (500—449 рр. до н. е.)

У тривалій війні з персами траплялися і гучні перемоги греків, і прикрі поразки. Але ні Ксеркс, ні його наступники більше не робили спроб захопити Грецію. Врешті-решт, уже після смерті Кімона була укладена мирна угода. Перський володар визнав незалежність грецьких полісів і пообіцяв не надсилати до Егейського моря свого війська чи флоту. Натомість греки взяли на себе зобов’язання не намагатися захопити інші землі, що належали «царю царів».

Ніка — грецька богиня перемоги. Зображення на вазі (Лувр)

7. Наслідки греко-перських війн. Для персів війна з греками була лише однією з численних воєн, що їхні володарі вели в різних куточках світу. Тому значного впливу на внутрішній устрій величезної держави і настрої підданих перського царя вона не справила. Багато хто навіть вважав похід Ксеркса успішним — бо він-таки покарав греків за підтримку заколотників-мілетців і зневагу до царських посланців. А більшість мешканців Персії навіть не здогадувалася про те, що їхні володарі з кимось воювали, настільки великою була Перська держава.

Зовсім по-іншому ставилися до війни та її наслідків греки. Вони вважали, що не лише відстояли свою незалежність і довели військову вправність. Греки були впевнені, що перемогли ще й завдяки своєму громадському устрою. Адже вільні громадяни грецьких полісів, які билися за свою свободу й гідність, взяли гору над численними, але підневільними перськими вояками, яких часто до бою доводилося гнати за допомогою батога. Водночас перемога над персами спонукала до подальших змін у суспільстві. Грецькі жерці та представники знаті, більшість з яких поквапилися підтримати загарбників, швидко розгубили залишки свого впливу, а демос, на плечі якого ліг увесь тягар війни, відтепер ще рішучіше обстоював своє право на участь у громадському житті.

Афіни за часів Перикла

1. Остаточне утвердження в Афінах демократії. В Афінах демос був налаштований найрішучіше, адже основу військової могутності цього міста становив флот, в якому служили переважно незаможні громадяни. І з кожною військовою перемогою їхні вимоги лунали гучніше. Врешті-решт, у 462 році до нашої ери прихильники демократії здобули остаточну перемогу. Ареопаг був позбавлений більшості повноважень, які перейшли до народних зборів та буле. Майже на всі державні посади відтепер міг бути обраний будь-який громадянин. До того ж, за виконання посадових обов’язків почали платити — спочатку суддям, потім іншим посадовцям, а згодом — і звичайним громадянам за участь у народних зборах. Це дозволило навіть найбіднішим афінянам брати участь в управлінні державою, не турбуючись про те, як при цьому прогодувати себе і свою родину.

Монета, карбована в Афінах

Народні збори зазвичай збиралися раз на десять днів — на пагорбі Пнікс у центрі міста. Брати участь у них і висловлювати свої пропозиції міг кожен громадянин. Не всі, щоправда, користалися такою можливістю, адже не кожен селянин погоджувався залишити своє господарство, щоб відвідати Афіни. Закони та інші рішення на зборах ухвалювали загальним голосуванням присутніх: ті, хто підтримував, кидали до скриньки білий камінець, хто був проти — чорний.

Афіни у V ст. до н. е.

Щоб закон набув сили, він мав бути підтверджений судом присяжних. Цей же суд розглядав кримінальні й цивільні справи, окрім найважчих — засудити громадянина на смерть, скажімо, міг, як і раніше, лише ареопаг. Присяжних в Афінах було аж шість тисяч. Їх щорічно обирали за жеребом з-поміж громадян, яким виповнилося по 30 років. Обранці заздалегідь не знали, в якому складі засідатимуть і які справи вирішуватимуть. Це було зроблено для того, щоб їх не могли підкупити.

Народні збори обирали скарбників та стратегів. Із грецької слово «стратег» перекладають як «очільник війська», проте в Афінах вони не лише були військовими командувачами, а й займалися громадськими справами. Усіх інших посадовців — які стежили за дотриманням законів, правилами торгівлі на ринку, порядком і чистотою на вулицях тощо, — призначали за жеребом. За рік усі призначені звітували перед громадою. Якщо працювали добре, їм дякували, якщо зі своїми обов’язками не впоралися — посадовців карали, зазвичай великим штрафом.

2. Перикл. Більшість посад в Афінах можна було обіймати лише один раз за життя. Виняток становила лише посада стратега. 15 років поспіль першим стратегом обирали Перикла — небожа Клісфена і найвідомішого ватажка прихильників демократії. Саме за доби Перикла Афіни досягли вершини своєї могутності.

Перикл був видатним оратором. На відміну від багатьох своїх сучасників, він не кричав, не жестикулював надміру, намагався не вразити, а переконати слухачів. І це йому вдавалося. Супротивники скаржилися, що перший стратег «може довести, що переміг у боротьбі, навіть після того, як його поклали на лопатки». Прихильники захоплено казали, що промови Перикла влучні, немов блискавка, і його самого напівжартома називали «олімпійцем».

Перикл. Мармуровий бюст (Музей Піо-Клементіно)

Перший стратег домігся не лише оплати праці посадовців, а й підтримки громадським коштом найбідніших громадян. Для селян, які не мали землі, засновували колонії. Ремісників забезпечували роботою на будівництві. Місцевим майстрам щедро платили із державної скарбниці. При цьому сам Перикл за весь час перебування на посаді не збільшив своїх статків ані на одну монету.

Головним своїм завданням перший стратег вважав збільшення могутності Афін. Водночас — як передбачливий політик — він якнайдовше намагався утримати афінян від воєн із сусідами — далекими і близькими. За легендою, останніми словами Перикла, які він вимовив перед смертю, були: «Поки я міг, я нікого