Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

грецькими містами Анатолії. Спартанці погодилися, а Алківіад допоміг їм підняти повстання серед афінських союзників.

Поразка Афін здавалася неминучою. І спартанці вирішили стратити вже непотрібного їм Алківіада. Але той знову встиг втекти — цього разу до персів. Та вмовив їх припинити виплату грошей лакедемонянам. Невдовзі Алківіад несподівано з’явився у таборі афінського флоту, і моряки самі обрали його своїм ватажком. Із новим командувачем вони й справді почали здобувати одну перемогу за іншою.

Лісандр. Мармуровий бюст (Копенгагенська гліптотека)

Зупинити переможну ходу афінян зміг лише новий командувач спартанського флоту Лісандр. Перси відновили виплату грошей лакедемонянам. Зрештою Спарта таки змусила Афіни укласти мир на її умовах. Афінський союз розпустили, «Довгі мури» зруйнували, Алківіада вбили. А в самому місті утвердився олігархічний устрій, який переможці вважали для себе зручнішим.

Спартанці, щоправда, не поспішали виконувати свої обіцянки перед «царем царів». Тоді перси почали допомагати невдоволеним пануванням Спарти. Спалахнула нова війна, яка мала назву Коринфської. Вона тривала доти, доки більшість її учасників не погодилися укласти мирний договір на умовах, встановлених перським володарем. Завдяки грошам «цар царів» домігся того, чого не зміг зробити зброєю, — майже вся Балканська Греція визнала свою залежність від Персії. Тепер навіть не треба було надсилати до Еллади вояків — підтримувати новий лад і бути «наглядачами» над греками взялися спартанці.

2. Сиракузька держава Діонісіїв. Великої Греції мир, нав’я­заний перським царем, не стосувався. Але карфагеняни більше не вважали себе зв’язаними договором, укладеним колись із Гелоном, і одне за одним почали захоплювати й руйнувати сицилійські міста. В Сиракузах тим часом запекло боролися між собою прихильники демократії й олігархії. Смутою скористався зухвалий і честолюбний воєначальник Діонісій. Він захопив владу, скасував демократичний устрій та встановив у місті власну тиранію. Щоправда, на відміну від тиранів-попередників, Діонісій спирався не так на підтримку співгромадян, як на найманих вояків, відданих тому, хто платив їм гроші.

Монета, карбована в Сиракузах

Новий володар Сиракуз спочатку уклав перемир’я з карфагенянами, погодившись на більшість їхніх умов. Проте одразу ж почав готуватися до нової війни. Для цього тиран відновив союз зі Спартою та створив величезну власну армію, що нараховувала 100 тисяч піхотинців та 10 тисяч вершників. Сиракузький флот був збільшений до чотирьохсот бойових кораблів. Із цими силами Діонісій не лише відвоював грецькі міста Сицилії, а й захопив усі фінікійські поселення на заході острова. В Африці повстали берберські племена. Карфагеняни змушені були терміново миритися. І навіть запровадили у своєму місті вшанування грецьких богинь Деметри і Персефони, святилища яких сплюндрували під час війни. Суфет Сун’ятон взагалі змовився з Діонісієм і погодився передавати йому військові секрети співвітчизників. Зрадника викрили і стратили. Роздратовані карфагеняни навіть ухвалили закон, який забороняв співгромадянам вивчати грецьку мову, щоб ні в кого «не було можливості спілкуватися з ворогами».

Тим часом Діонісій здобуттям Сицилії не обмежився. Його владу визнали Регій та інші грецькі міста в Італії. А згодом тиран заснував кілька колоній на берегах Адріатичного і Тірренського морів, здолавши опір їхніх колишніх господарів — етрусків. Заселяв колонії Діонісій не лише сицилійцями, а й переселенцями з Балканської Греції, яким щедро роздавав землю для ведення власного господарства.

Ставши володарем величезної держави, Діонісій поводив себе як справжній цар. Але водночас добре розумів, що його влада тримається лише силою. Все своє правління він провів у страху за своє життя. Збереглася легенда про те, що приятель Діонісія Дамокл зізнався, що хотів би хоч день прожити як тиран, і той зробив йому такий подарунок. От тільки під час пишного бенкету Дамокл випадково подивився вгору і побачив, що над його головою на тонкому кінському волосі підвішений гострий меч. Так Діонісій пояснив, яким небезпечним насправді є життя тирана. І зараз «дамокловим мечем» називають небезпеку, що постійно загрожує людині.

Дамоклів меч. Картина Р. Вестолла (Оклендський музей)

Сиракузький володар переслідував усіх, хто лише міг становити загрозу його владі, — позбавляв майна, страчував, відправляв до каменоломень, де важка праця швидко вбивала навіть найдужчих. За підданими стежила справжня армія шпигунів, тож жертвою Діонісієвого гніву можна було стати навіть за одне не­обережне слово.

Водночас тиран мріяв залишити по собі добру славу. Тому не шкодував грошей для участі його підданих у загальногрецьких святах та змаганнях. І запрошував до себе в гості відомих митців та вчених. Щоправда, коли до Сиракуз приїхав Платон, який насмілився повчати Діонісія, роздратований тиран наказав схопити його і продати у рабство. Філософа викупив один із його шанувальників і одразу звільнив. А Діонісій, за легендою, помер не від рук убивці, а від радощів, коли дізнався, що афіняни визнали кращою серед інших написану тираном трагедію.

Бородань. Сицилійська театральна маска (приватна колекція)

Сиракузьким тираном став син Діонісія — також Діонісій, якого відтак називають Діонісієм Молодшим. Розбещений та незграбний, він швидко набрид підданим. Від влади його усунув рідний дядько, великий шанувальник Платона. Але за кілька років дядька вбили, і Діонісій Молодший повернувся до Сиракуз. От тільки тирана тепер не лише не поважали, а й не боялися. Сицилійська держава, створена його батьком, почала розпадатися.

3. Фіви кидають виклик Спарті. Спартанське панування над Балканською Грецією тривало недовго. Вже за кілька років після укладання «царського миру» у місті Фіви спалахнуло повстання. Містяни розправилися із прихильниками олігархії, яких підтримували лакедемоняни, і встановили у Фівах демократичний лад. Їхній приклад наслідували й сусідні міста Беотії. Разом вони створили союз, який оголосив Спарті війну.

Битва при Левктрах 6 липня 371 р. до н. е.

Військо союзників очолив фіванець Епамінонд, талановитий керівник і полководець. У вирішальному бою біля міста Левктри він здобув перемогу завдяки незвичному військовому прийому, зосередивши більшу частину вояків на одному крилі фаланги і створивши тим самим чисельну перевагу в тому місці, де завдав ворогові головного удару. Такий бойовий порядок дістав назву «косий клин».

Смерть Епамінонда. Малюнок І. Валравена

Спартанці, яких досі вважали майже непереможними, зазнавали однієї поразки за іншою. Фіванці перенесли війну до володінь самої Спарти. Скориставшись нагодою, повстали гелоти. Здобула незалежність Мессенія. Епамінонд, щоправда,