Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін

флот і здобули його штурмом. Роздратований цар наказав зруйнувати місто, а усіх його мешканців продати у рабство.

3. Загибель Перської держави. Дарій III запропонував Александрові мир в обмін на всі свої володіння на захід від річки Євфрат, але той відмовився, сказавши, що й так їх вже здобув. Тепер македонського царя цікавила влада над всією Перською державою.

У Єгипті, що був приєднаний до Персії лише нещодавно, македонців зустріли як визволителів. Жерці урочисто коронували Александра як фараона і навіть розповідали одноплемінникам легенду, що новий володар — насправді син останнього царя Єгипту, якого перси несправедливо позбавили влади. «Визволителі», щоправда, почувалися у країні не надто певно, і Александр заснував для них нове місто на березі моря, яке назвав власним ім’ям — Александрія.

Александр Великий переслідує перського вершника. Рельєф з саркофага, знайденого в Сідоні (Стамбульський археологічний музей)

Тим часом Дарій III зібрав нове величезне військо і вирушив назустріч Александру. Вирішальна битва відбулася біля Гавгамел у Месопотамії. Перський цар цього разу ретельно обирав місце бою — на широкій пласкій рівнині він міг нарешті використати чисельну перевагу свого війська. Проти македонців планували застосувати особливу зброю — бойових слонів, яких вояки Александра до того не бачили. До колісниць були причеплені мечі у формі серпів, що мали рубати все на своєму шляху. Та виконати задумане Дарію III не вдалося. Атака колісниць була невдалою, слонів просто не встигли ввести у бій. Щоправда, і без них перси зім’яли грецьку кінноту і навіть захопили табір македонців. Проте Александр вчасно помітив порушення бойових порядків супротивника і на чолі загону вершників атакував колісницю самого Дарія III. Був убитий колісничний «царя царів», однак у сум’ятті персам здалося, що загинув сам їхній володар, і вони кинулися з поля бою. Дарій III піддався загальному настрою і теж змушений був тікати.

«Східні» походи Александра Великого

Після поразки під Гавгамелами Перська держава припинила існування. Вавилон добровільно відкрив ворота Александру, адже для мешканців Месопотамії нові господарі були нічим не гірші за попередніх. А македонський володар намагався поводитись як спадкоємець перських царів і навіть віддав наказ із особливою пошаною доглядати за могилою Кира Великого. Парсу, однак, пограбували і спалили — нібито на знак помсти за Афіни, зруйновані колись Ксерксом. Дарій III намагався врятувати хоча б своє життя, але був убитий власними підданими. Вбивці сподівалися на вдячність Александра, проте він, навпаки, жорстоко їх покарав.

Македонці спалюють Парсу. Малюнок Т. Ловелла

4. Нові походи і повернення до Вавилона. Македонське військо невдовзі рушило далі, тепер Александр хотів підкорити усі землі, які колись належали перським володарям, навіть якщо тепер вони були незалежними. Проте у Середній Азії та в Індії він несподівано для себе зустрів відчайдушний опір. Місцеві мешканці боролися вже не за Дарія III, а за власну волю. Македонці жорстоко придушували будь-яке невдоволення, страчували непокірних, спалювали міста і селища, однак і самі несли величезні втрати.

Останню свою перемогу Александр здобув над військом одного з індійських царів — Паурави (греки називали його Пором), але змушений був залишити йому владу над його царством. Тим часом у таборі македонського царя з’явився молодий кшатрій на ім’я Чандрагупта, який повідомив, що знає, як перемогти найбільшу і найвпливовішу державу в долині Гангу, Магадху, звідки сам він був родом. Александр було захопився цією пропозицією, адже йому здавалося, що з підкоренням Індії він дійде до «краю світу». Проте військо відмовилося вирушати у новій похід. Не допомогли ані умовляння, ані погрози. Александр змушений був віддати наказ повертатися до Месопотамії.

Александр відмовляється пити воду, коли його вояки страждають від жаги. Малюнок Т. Ловелла

Частина війська рушила на кораблях річкою Інд, а далі — морем. Більшість вояків на чолі з Александром поверталася через пустелю. Це випробування для багатьох виявилося страшнішим за бої з ворогами. До Вавилона повернулася лише четверта частина того війська, яке було в Александра на початку війни з Персією.

5. Облаштування «світової держави». Вавилон, який так приязно зустрів македонців після перемоги під Гавгамелами, Александр перетворив на столицю своєї величезної держави, що охоплювала майже весь знайомий йому світ і цілком могла іменуватися «світовою». Та й сам цар поводив себе як «володар світу», швидко запозичивши звички переможених ним перських володарів. Оголошений живим богом одразу в кількох завойованих ним країнах, Александр вимагав, щоб його піддані, побачивши царя, падали навколішки — від виконання цієї принизливої процедури були певний час звільнені лише його македонські та грецькі соратники.

Водночас Александр намагався підкреслити єдність своїх підданих, без поділу на переможців і переможених. Задля цього він влаштував одночасне весілля десяти тисяч своїх вояків із місцевими жінками. Сам Александр взяв за дружин доньок останніх перських царів (хоча уже був одружений із донькою одного з сатрапів). По всій державі будували нові міста, які заселяли греками і македонцями. Залишивши незмінним звичний поділ держави на сатрапії, цар призначав керувати ними довірених людей, не звертаючи уваги на їхнє походження. З місцевих мешканців за македонським зразком було створена фаланга, вихідців із місцевої знаті зараховували до македонської кінноти. Обурення невдоволених цими нововведеннями цар придушив з усією притаманною йому жорстокістю.

Весілля у Сузах. Гравюра кінця XIX ст.

Облаштовуючи свою «світову державу», Александр думав і про нові війни та нові загарбання. Найперше він збирався у похід до Аравії, проте за кілька днів до його початку несподівано занедужав і помер, не доживши навіть до 33 років. Переповідали, що царя могли отруїти, проте доказів цього не знайдено і досі.

Утворення елліністичних держав

1. Розпад держави Александра. Після смерті Александра Великого царем проголосили спочатку його брата, який був несповна розуму, а згодом — малолітнього сина, якого теж звали Александром. Проте насправді влада одразу опинилася в руках друзів і споборників померлого — так званих діадохів (у перекладі з грецької — «наступників»). У згоді між собою жили вони недовго, бо кожен сам сподівався стати царем. Спалахнула війна, яка — з перервами — тривала сорок років. У ній було вбито всіх близьких родичів Александра і більшість діадохів. Зрештою на місці величезної держави