Справжня історія Стародавнього часу - Олексій Мустафін
Проте усі ці успіхи були здобуті високою ціною. Держава була виснажена. А грошей на утримання війська із найманців було потрібно все більше й більше. Царева рішучість лише дратувала його придворних. Зрештою Артаксеркса III отруїв його особистий лікар, а царем став один із сатрапів, який взяв собі ім’я Дарія III.
4. Піднесення Македонії. Цар Філіпп і Демосфен. Послабленням Персії та війнами між греками скористався цар Македонії, невеличкої держави на північ від Греції. Мешканці Еллади вважали македонців «майже варварами» і певний час навіть не дозволяли їм брати участь в Олімпійських іграх. Століттями Македонія була слабкою і залежною від сусідів. Проте все змінилося, коли царем став Філіпп II, володар енергійний, хитрий і передбачливий. Філіпп II сам був вихований у грецькому дусі, і навчати свого сина запросив філософа Аристотеля. Проте це ніколи не заважало йому виявляти жорстокість до тих греків, які не визнавали його влади.
Філіпп Македонський. Мармуровий бюст (Копенгагенська гліптотека)Цар поклав край суперечкам всередині Македонії та створив вишколене військо. Ударною силою війська стала кіннота, що складалася з представників знаті, так званих гетайрів (у перекладі з грецької — «друзів царя»). Македонська фаланга була озброєна сарисами — особливими списами різної довжини, завдяки яким ззовні скидалася на наїжаченого залізного звіра. Силою і підкупом Філіпп II почав одне за одним приєднувати до своїх володінь грецькі міста. Цар навіть жартував, що «немає такої брами у мурах, крізь яку не міг би пройти віслюк із мішком монет».
Демосфен. Мармуровий бюст (Британський музей)Були, щоправда, в Елладі люди, перед якими македонські гроші були безсилі. Адже Філіпп II, на їхнє переконання, зазіхав на найцінніше, що було у греків, — волю і незалежність. Найвідомішим серед цих людей був афінянин Демосфен. Людина залізної волі, він силою свого красномовства зробив майже неможливе: домігся об’єднання ледь не всіх грецьких міст для опору македонцям. Вирішальна битва відбулася 338 року до нашої ери біля міста Херонея. Греків було більше, разом зі своїми співгромадянами в афінських лавах бився і Демосфен, проте македонці виявилися вправнішими і здобули перемогу.
Царський вінець і скриня з поховання Філіппа II (Археологічний музей у Вергіні)У Коринфі Філіпп II зібрав представників усіх полісів Балканської Греції, окрім Спарти. На вимогу македонського царя вони створили Загальногрецький союз, стратегом якого призначили, звісно, самого Філіппа II. Війни між членами союзу були заборонені, натомість усі разом вони оголосили війну Персії. Проте очолити похід проти «царя царів» Філіпп II не встиг. Під час бучного бенкету у столиці Македонії володаря вбив один із його придворних.
Александр Великий і його «світова держава»
1. Александр — новий цар Македонії. Одразу після загибелі Філіппа новим царем проголосили його сина Александра — того самого, якого виховував філософ Аристотель. Царевич мав неабиякі здібності до наук, проте найбільше мріяв саме про військову славу. Улюбленою книжкою Александра була «Іліада», яку він постійно возив із собою як найцінніший скарб, улюбленим героєм давнини — Ахілл, і він часто скаржився друзям, що перемоги батька «не залишать йому можливості зробити щось таке ж велике».
Александр Македонський. Мармуровий бюст (Копенгагенська гліптотека)Покладаючи на сина великі надії, Філіпп намагався залучати його до державних справ, давав йому важливі дипломатичні доручення, а під час битви під Херонеєю Александр навіть командував правим крилом війська, наступ якого приніс македонцям перемогу. Однак після розлучення Філіппа з матінкою Александра батько почав ставитися до сина з підозрою, говорили навіть, що хотів позбавити його права на престол.
Після вбивства батька Александр поквапився оголосити, що вбивця був підісланий персами, й урочисто поклявся їм помститися. Щоправда, спочатку треба було приборкати власних підданих. Греки, яким не подобалося панування македонців, сподіваючись на недосвідченість молодого царя, спробували відновити незалежність. Александр, лише почувши тривожні для себе звістки, якнайшвидше вирушив проти повстанців. Місто Фіви, яке насмілилося чинити опір, він захопив і зруйнував, продавши всіх його мешканців у рабство. Нажахані сусіди вирішили за краще визнати владу Александра і пообіцяли підтримати його у війні проти Персії.
2. Перші перемоги Александра над персами. Навесні 334 року до нашої ери Александр із новим, об’єднаним греко-македонським військом вирушив до Анатолії. У першому ж бою із силами одного з сатрапів на річці Гранік молодий цар здобув блискучу перемогу. Хоча становище об’єднаного греко-македонського війська було вкрай невигідним, завдяки сміливості й вишколу своїх вершників Александр розбив ворога вщент. Надалі перемоги царю давалися важче, проте за рік він захопив майже всю Анатолію.
В одному з містечок, де військо зупинилося на відпочинок, царю показали вузол, зав’язаний, за переказами, стародавнім царем Гордієм, і розповіли, що легенда обіцяла тому, хто спроможеться його розплутати, владу над всією Азією. Завзятий полководець кинувся виконувати завдання, але вузол не піддався. Тоді Александр нібито вихопив меч і просто розрубав вузол. Відтоді словами «розрубати гордіїв вузол» називають будь-яке кардинальне рішення, яке кладе край плутанині й невизначеності.
Перси спробували змінити хід війни і перенести її до Греції, залучивши на свій бік спартанців та афінян. Але македонський цар випередив супротивника і вирушив у новий похід на схід. 333 року до нашої ери біля міста Ісс на кордоні з Сирією Александр зустрівся із військом, яке очолював сам Дарій III. Щоправда, в долині, затиснутій між горами, перси не змогли як слід розгорнути свої бойові лави, тож справу знову вирішила відвага македонського володаря і вправність його вояків. «Цар царів» врятувався втечею, але у полон потрапили його мати, дружина і діти.
Битва під Іссом 5 листопада 333 р. до н. е.Після перемоги під Іссом Александр приєднав до своїх володінь Сирію, Фінікію і Палестину та взяв у облогу Тір — єдине фінікійське місто, яке відмовилося підкоритися загарбникам. Воно було розташоване на острові, й завдяки цьому тіряни протрималися аж вісім місяців. Урешті-решт, македонці стягнули до Тіра величезний
