“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Але хто ж сьогодні є Аманом? Як повідомила радіостанція “Свобода”, Буш прийняв рішення почати війну проти Іраку саме 18 березня, в день свята Пурім, і тільки генерали відмовили його від цієї дуже виразної аналогії. Але ультиматум було оголошено. І знову на наших очах розгортається трагедія. Є тут і свій воєначальник Аман — Саддам Хусейн, є мирні жителі, є злочинний наказ Мардохея в особі Буша. Збігаються навіть місяць і число. В жертву, як і дві з половиною тисячі років тому, знову приноситься цілий народ.

Є ще одна підстава для аналогій. Битва за Ірак почалася у святі дні Великого посту — час, що наближає нас до хрестних страждань Спасителя і його грядущого славного Воскресіння.

Достеменно відомо, що рушійними силами всіх революцій, політичних убивств, державних переворотів були масони. Однією із таємних сил, яка ставить за мету управління світом і яка відігравала помітну роль в усіх революційних подіях, є орден ілюмінатів. Ця таємна антихристиянська організація заснована 1 травня 1776 р., можливо, як прийняття естафети від римського імператора Діоклетіана, який відзначився жорстокими переслідуваннями та вбиствами християн, знищенням церкви і святих писань. 1 травня він змушений був зректися престолу. Символічно, що засновник ордену ілюмінатів Вейсгаупт саме 1 травня започаткував орден для нової боротьби з християнством. Чи випадково рівно через 110 років після заснування цього ордену, 1 травня 1886 року, американські робітники (під керівництвом масонських ляльководів) на конгресі в Чикаго обрали 1 травня того року днем загального страйку, щоб домогтися скорочення робочого дня?

Комуністи, святкуючи 1 Травня, стверджують, що це дата початку революції 1905 року (що відбувалося під безпосереднім керівництвом масонських лідерів). Водночас ця дата є річницею створення ордену ілюмінатів.

Якщо не відмежовуватися від досить відомих теорій і вчень про духовний світ (усі вони мають право на існування), можна помітити чітку закономірність у наповненні всіх дат і конкретною інформацією. Зокрема, чи не є закономірністю те, що орден ілюмінатів створено 1 травня, і в ніч з 30 квітня на 1 травня відбувається міжнародний сатанинський шабаш (Вальпургієва ніч), мета якого та сама, що й у масонів: знищення церкви, масові погроми і вбивства, пропагування анархії і непокори? Чи не є свято 1 Травня замаскованим і хитро продуманим відлунням і продовженням цих подій, хоча несвідома маса, яка його відзначає, не знає, що святкує?

І, нарешті, 24 серпня 2003 року — День Незалежності України.

Напередодні, 23 серпня, у найкращому кіноконцертному залі України представники українського і єврейського народів відзначали більш “знаменну” дату — 8 років від дня заснування газети “Бульвар”. До речі, вона зареєстрована 21.03.1995 року, а перший її номер вийшов у червні. То чому святкують у серпні? Певно, це пов’язано з тим, що панівною ідеологією в Україні є іудеолібералізм, а сексуально заклопотана газета — рупор цієї ідеології.

У цьому ж кіноконцертному залі 18 березня святкували й Пурім — “свято крові і помсти, придумане для залякування гойського населення, прищеплення йому почуття неминучості кари за кривду”. І справді, гординя й злість іудеїв невтолимі. А все через те, що, незважаючи на статтю 15 Конституції України, в якій визначено, що “Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”, в Україні насаджується ідеологія матеріалістичного лібералізму. І святкування дня заснування газети “Бульвар” — яскраве цьому підтвердження. Кого тільки не запросили на свято. Тут була вся “еліта”: Йосип Кобзон, Ян Табачник, Міша Шуфутинський, Олександр Розенбаум і навіть “звіздар” Глоба та багато, багато інших. Не забули запросити й шабезгоїв.

А скільки похвали прозвучало на адресу газети! Так, начебто вона зробила український чи єврейський народ заможним і незалежним. Шуфутинський розповідав, як багато років тому молодий стрункий журналіст Діма Гордон брав у нього — дисидента — інтерв’ю, а тепер він має найпопулярнішу газету, тож давайте аплодувати її головному редактору, найзнаменитішому Гордону.

І ось він, один із засновників газети, виходить на сцену з мікрофоном і говорить про тих, хто прийшов привітати його газету з ювілеєм. Не соромлячись (а навіщо церемонитися?). Гордон піднімає зі своїх місць колишнього прем’єр-міністра України Віталія Масола, колишнього голову Верховної Ради України Івана Плюща, зірку українського баскетболу Олександра Волкова, народного депутата України Михайла Поплавського й поміж іншим додає, що сам перший президент України Леонід Кравчук сказав, що сидітиме на концерті до кінця.

Можна ще довго коментувати й розповідати про свято, організоване Гордоном. Здавалося б, логічно, що у передсвякові дні всі програми телебачення й радіо, всі газети будуть присвячені Дню Незалежності України, цій знаменній даті в житті української держави. Проте цього не сталося.

Чи не забагато таких поєднань для українських свят? Але це не дивно. Процес неоколонізації України триває. Країна вимирає, продовжується геноцид українського народу. Вітчизняну промисловість знищено, як і науку та культуру. Соціальна і “культурна революції” тривають.

Все це не випадково. Влада випробовує народ на терплячість. Вона провокує його, намагаючись розв’язати громадянську війну.

Але кампанію ще не закінчено. Україні, щоб не зникнути назавжди, треба мобілізувати патріотичну національну еліту для відпору, перестати робити вигляд, що у неї немає ворогів і війна проти неї не ведеться. А це вимагає стратегічного аналізу театру воєнних дій, динаміки простору, ресурсних можливостей — своїх і противника. Ми вже знаємо, що останньому вдалося зробити. Його перемоги щодня висвітлюють наші засоби масової інформації, які насправді є “не нашими”. Задамося питанням, що йому не вдалося зробити і в чому він програв?

Головний програш іудеолібералізму на сьогодні полягає в тому, що режими, створені ним на пострадянському просторі, принесли більшості населення замість обіцяного квітучого життя розруху, злидні, відступ в царину соціал-дарвінізму і варварства. Нова ліберальна модернізація, якою нас заманювали, насправді є гігантською мильною бульбашкою. А це означає, що “п’ята колона”, чи гендлярсько-лихварська еліта, яка є спільником іудеолібералів, сьогодні становить меншість, причому гіршу за своїми морально-психологічними якостями, корумповану меншість. Ще зовсім недавно “п’ята колона” виступала в ореолі несправедливо гнаної партії, яка обіцяла