“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Свій внесок у культурну інверсію українського суспільства зробив і телеканал СТБ, яким володіє зять Президента Віктор Пінчук, транслюючи чемпіонат України зі стриптизу. Ось що пише з цього приводу газета “Труд” за 15 жовтня 1993 року: “...Статистики з відомства українського омбудсмена Ніни Карпачової підрахували, що не менш як півмільйона жінок нашої країни сьогодні обслуговують секс-індустрію Заходу і Сходу. Тож прагнення СТБ переконати своїх глядачів, що чемпіонат зі стріптизу — це звичайний марафон оригінального мистецтва, віддає великим лукавством... Цікаво, а як чоловікам (а саме ця аудиторія переважно дивиться подібні дійства) розслаблятися перед телеекранами, знаючи, що навколо жердини можуть крутитися їхні доньки?”. Без коментарів.

Віктор Пінчук володіє й “Новим каналом”, який тиражує на Україну примітивну телепрограму “Вікна” Дмитра Нагієва. В одній із них, що вийшла в ефір 1 червня 2004 року, було показано у прайм-таймі “Оральний секс як спосіб позбавлення від хохляцького акценту”. Що це? Невже “єврейські євнухи” не розуміють, що терпіння в українського народу не безкінечне.

Тож, українці, читайте і дивіться все, що вам підсовують “єврейські євнухи”, які запопадливо стежать за тим, як відбувається в незалежній державі “культурна революція”, і будьте толерантними.

А де ж наше знамените Міністерство культури і мистецтв, чому не реагує на прояви культурної інверсії? Ні, воно реагує. Виступаючи недавно на радіо “Свобода”, міністр культури і мистецтв Ю. Богуцький пообіцяв виділити приміщення під музей сучасного мистецтва.

Але кому виділити? Знову ж таки В. Пінчуку — зятю Президента.

Щоб дізнатися, хто стоїть за культурною інверсією у світовому масштабі, треба уважно стежити за подіями в Іраку. В цій країні, де надзвичайно суворі закони не дозволяли дівчатам відкривати зайвий сантиметр тіла, тепер на кожному кроці можна побачити афішу з напівоголеною Памелою Андерсон і подивитися фільми участю американської секс-бомби... Ось таку “демократію” принесли американсько-британські “визволителі”.

...Тепер стирчимо у багні,

на розпутті,

Чи ролики з браком,

чи ми шалапутні?

І лаємось тяжко

з тієї підстави:

Який це нас дурень

на ролики ставив?!

І тоскно чекаєм

чиєїсь принуки,

Коли нам вилазить

з цієї багнюки...

Більшість із нас, напевно, має друзів, знайомих, родичів, які принципово не дивляться телевізор. Або принаймні намагаються не дивитися. З кожним днем таких людей у нашому оточенні більшає. Не можна забувати й про те, що багато телеглядачів телевізор вмикають за звичкою, “для тла”, займаючись під нього своїми домашніми справами. І тому реальна аудиторія будь-якого телеканалу набагато менша за ту уявну, до якої звертаються ведучі новин або розважальних програм. А ґрунтовних досліджень уподобань “тих, хто вимкнув телевізор”, не було і немає.

Нижче наведено матеріал, який підготувала Юлія Кацун для газети “День” (№20, 06.02.2004, с.9). Вона звернулася до експертів із “простим” запитанням: ЧОМУ МИ НЕ ДИВИМОСЯ ТЕЛЕВІЗОР? Ось їхні відповіді:

Світлана Липинська, професійний психолог, хореограф: “Мені просто шкода свого часу: на нашому ТБ усе переливають із пустого в порожнє. Новини я не дивлюся, оскільки нічого хорошого в них не побачиш. Переважно якісь роз-дери-душу-історії, іноді, щоправда, я дивлюся фільми, але в цьому випадку заздалегідь визначаю, що хочу подивитися ось такий фільм, і відзначаю у своєму записнику час його показу, щоб за можливості подивитися. Можу також подивитися деякі канали “по супутнику”, і лише тоді, коли для цього є час і ці канали мені цікаві з пізнавального погляду.

Що стосується нашого ТБ... Мені здається, увагу глядача привернула б, по-перше, грамотна мова. З цього погляду рівень наших ведучих і журналістів на деяких каналах настільки низький, що іноді просто неприємно дивитися. Я також не згодна і з наповненням каналів. Усе, чим нас годують наші телеканали, я вважаю злочином проти свого народу. Ті самі фільми, серіали, навіть дитячі мультфільми. Не проводять абсолютно жодного аналізу: що показують, хто це дивиться та навіщо це робиться. Діти не можуть переказати навіть сюжет мультфільму, який вони переглядають по ТБ. Ми з чоловіком спеціально проводили таке “опитування” серед наших дітей і почули: Він пішов, а той ударив, а той розвалився, а той вибухнув”. Тепер мої діти, наприклад, не дивляться мультфільми, які показують по нашому телебаченню. Я їм це забороняю. Я купую виключно те, що вважаю за потрібне, або на касетах, або на дисках. І завжди сама переглядаю, перш ніж дозволити дітям дивитися або не дивитися той чи інший мультфільм. Та сама ситуація і з фільмами. Якщо мені вдається, можу подивитися деякі аналітичні програми, але навіть тут усе перетворене на шоу. Настільки все поверхово! А сюжети про політиків мені дивитися нецікаво, тому що більшість із них як особистості нічого собою не представляють. Мало за що “чіпляється” погляд...”

Президент фонду “Віче України” Інна Богословська: “Причин, чому я не дивлюся телевізор, кілька. Передусім, якщо говорити про мої потреби в засобах масової інформації, то найголовніша з них — отримання інформації, яка задовольняє мої інтелектуальні потреби, інформації не про те, хто з ким переспав або де і що згоріло, а інформації, яка б спонукала мене про щось думати. Йдеться або про кінематограф дуже хорошого рівня, або про дуже професіонально, грамотно зроблені передачі. Що ми маємо на ТБ сьогодні? Низькопробну продукцію, розраховану на широкий попит невибагливої публіки. Переважно шоу, які, на мій погляд, не дають жодного ґрунту для роздумів, крім відчуття гіркоти через те, як знижується стандарт життя та людського сприйняття. У нас шоу — або відверто цинічні, або вульгарні, пов’язані з грошима (причому з легкими грошима, не заробленими, а виграними). Неможливо дивитися на