Українська література » Наука, Освіта » “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Читаємо онлайн “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко
української нації. Те, що сьогодні заповнює телеефір, має давні іудейські традиції. Музика, театр, малярство — все зазнало єврейських інновацій з тією ж таки метою — зруйнувати архетипи націй.

“... Неєвреї бачили євреїв і єврейськість як те, що скрізь і завжди ототожнюється з модернізмом у його крайніх виявах, — пише Пол Джонсон. — ...Між 1860 і 1914 роками зростав опір громадськості інноваціям, особливо в таких осередках, як Відень, де музику сприймали таки досить серйозно. Як висловився один музичний історик, той прискорений темп стилістичних змін і те зростання музичної громадськості поєднувалися так, щоб “нормальні нелегкі стосунки між митцем і публікою стали просто патологічними”. Музиканти зумисне провокували публіку, яка іноді відповідала насильством. Єврейський іконоборчий елемент доводив і провокацію, й відгук на неї до крайнощів. У Відні зчинилася справжня буря, коли Малера настановили керівником придворної опери в 1897 році — на чи не найважливіший пост у Німецькій музиці”[151].

Наступним етапом цього інноваційного витка, пов’язаного з іудеями, стало запровадження в руському балеті й театрі “елементів” еротики і гомосексуалізму. “Це той самий складник, що його Леон Бакст (1866— 1924) вніс у російський балет, який також був первісно єврейським творінням”[152]. Це він створив у 1910 р. “Шехерезаду — найбільший з успіхів Ballets Russes, де цілий гарем красунь упивався оргією з м’язистими неграми, а закінчувалося все те кривавою помстою. Це був найбільший культурний шок на весь той період”[153].

Якщо Бакстове любострастя було єврейським, то таким самим було його відчуття кольору, а ще більше — його моральна теорія барв, яка, за його словами, засновувалася на релігійних якостях певних кольорів (“Блакить як барва для Магдалени й синь — для Мессаліни”) й була покликана викликати в глядачів певні потрібні йому емоції.

Бакст навчався в санкт-петербурзькій Академії мистецтв. Беручи участь у конкурсній темі “Мадонна оплакує Христа”, намалював юрбу євреїв із литовського гетто. Це “полотно” обурені члени журі перекреслили червоною крейдою, і Бакста вигнали з Академії.

“Якийсь час він мав школу під Санкт-Петербургом, — пише далі Пол Джонсон, — де й передав своє мистецтво улюбленому учневі Марку Шагалу (1887—1985), онукові єврейського ритуального різника. Знов же, і в малярстві поява художника-єврея бувала дивним феноменом”[154].

Не випадково Бакст хотів, щоб його вигнали з Академії мистецтв. Річ у тому, що й на початку ХХ ст. ще існував дуже сильний опір доброчесних євреїв зображенню живого, що заборонено релігією. Коли молодий Хаїм Сутін, син кравця-хасида намалював з пам’яті рабина зі Сміловичів, батько відшмагав його батогом.

Модерністами іудеї були і в інших сферах. Так, Лейб Блюм, “будучи главою французького уряду”, “неочікувано” повстав проти непорочності дівчат. У книзі “Шлюб” він висунув вимогу, щоб дівчата починали статеве життя з 15-ти років. Такий досвід, на його думку, допоможе виробити правильні погляди на сімейне життя. Кращими вчителями такої науки, стверджує Блюм, можуть бути літні чоловіки. Він обґрунтовує свої погляди тим, що майбутні чоловіки менше ревнуватимуть жінок, якщо знатимуть, що до шлюбу вони мали коханців на законних підставах і за новими добрими моральними правилами, якими він хоче замінити нашу історичну мораль.

Блюм заохочує також кровозмішання, даючи поради, як у разі відсутності хорошого партнера для проходження практики з курсу кохання звернути увагу на... рідного брата чи на... батька! Книгу Блюма заборонено в усіх країнах світу, крім Франції. І вона, безумовно, сприяла розбещенню французького суспільства і розкладанню французької нації.

Ми вже багато говорили про содомізм, що сьогодні всіляко заохочується у США. А хто ж стоїть за геями і лесбіянками?

Содомітський рух завжди йшов пліч-о-пліч з “єврейською емансипацією” і його очолювали спільні вожді. В 1997 р. у Сан-Франциско, своєрідній столиці содоміського руху, відбулося святкування сторіччя боротьби за “сексуальне звільнення”. “Протягом майже чотирьох місяців содоміти проводили масові заходи на головних вулицях Сан-Франциско, які були обвішані прапорами “райдуга” геїв і лесбіянок. Своє “свято” содоміти відзначали в концертних залах, культурних центрах, бібліотеках, музеях.

“Культурна програма” урочистостей була організована й фінансована содоміськими та єврейськими організаціями: Центром гомосексуалістів і лесбіянок Сан-Франциско, Інститутом Гете, Гарвей Милк Інститутом, Центром холокосту Північної Каліфорнії, Комітетом з проведення фестивалів єврейських фільмів.

“Культурна програма”, зокрема, охоплювала:

— Цикл лекцій з історії і практики гомосексуалізму та лесбіянства в бібліотеці Інституту Гете і головній бібліотеці міста.

— Концерти хорів геїв і лесбіянок у Великому залі масонського темпла Каліфорнії.

— Показ класичних фільмів у кінотеатрах міста про життя геїв і лесбіянок.

— Конкурсний фестиваль содомітських фільмів у головному кінотеатрі содомітів у районі Кастро[155].

— Відкриття Музею сексології імені Магнуса Хіршфельда[156]... Великий гей-парад відкривав мер Сан-Франциско Віллі Браун, з привітальними словами до содомітів звернулися представники уряду і Конгресу США. Із зворушливими словами виступила член Конгресу США лесбіянка С. Сожорнер”[157].

До цього “свята” було випущено чимало літератури з історії содомізму. З неї випливає, що біля витоків содоміського руху стояли відомі діячі іудейсько-талмудичної

Відгуки про книгу “Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: