Українська література » Наука, Освіта » Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Читаємо онлайн Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий
внаслідок якої їхня батьківщина відійшла до іншої держави, а мешканці були примусово виселені. Останнє виселення українців із західних етнічних теренів відбулося 1951 року. Люди, котрі покидали свої домівки підлітками, ходили нині стежками дитинства і шукали свої будинки, а радше — місця по них, вже сивочолими.

Цього року до учасників «Ватри» приєдналися мешканці Івано-Фран-ківщини. Під час виселення 1951 року родини нафтовиків були спрямовані на підприємства Долини і Надвірної, внаслідок чого у цих містах утворилися компактні групи вихідців з трьох сіл — Лип’я, Михновець і Чорної.”

Дарія Петречко, голова обласного товариства «Бойківщина» в іва-но-Франківську, вирішувала всі питання, пов'язані з першою поїздкою своїх краян. Вона покинула з батьками село Чорна у 9-річному віці, а її батьки померли, так і не відвідавши свого села.

Вихідці з села Лип’я, яке належало історично до західних околиць Турківщини, заздалегідь виготовили металевий хрест з табличкою, на якій написали прізвища всіх односельців, встановили його на густо зарослому цвинтарі поблизу зруйнованої церкви і напівзруйно-ваної дзвіниці. «Лип’я має понад 500-річну історію і славні традиції, — говорить 70-річний Іван Лаврінок, котрий написав краєзнавчий нарис про своє село. — Але за стільки років стерлися сліди від доробку десятків поколінь, навіть на цвинтарі — самі горбки і жодного сліду по хрестах. Тому вирішили написати прізвища всіх родин, котрі спочивають на цвинтарі, щоб нащадки знали, де лежать кістки їхніх пращурів».

Однораменний хрест на зруйнованому цвинтарі напівзнищеного села стоїть за кільканадцять кілометрів від польсько-українського кордону як символ трагічного завершення бойківської історії на рідній землі.

«Україна молода», 5 вересня 2002 р.

Історія населених пунктів

Щ Бандрів

Церкви, які збереглися на терені

^ У давнину Бандрів був королів-

ським селом і підпорядкову-^ вався Перемиському старо-

^ ству. Перша згадка про його існування датована 1541 роком. В 1782-1784 роках в рамках т. зв. Йозефінської колонізації австрійці поселили у східній йо-го частині німецьких колоністів, ц У такий спосіб постала Колонія ^ Бандрів. Західна частина з дав-^ німи мешканцями відтоді нази-Ц валася Бандрів Народний. Згодом у Колонії було зведено лютеранський парафіяльний собор, до якого прилягав цвинтар. До тутешньої парафії належали інші німецькі села регіону - Макова Колонія, Оберсдорф, Сі-ґенталь і Штайнфельц.

1921 р. в Бандрові Народному було 116 будинків і 837 мешканців (788 греко-католиків. 8 римо-католиків, 3 лютерани, 38 іудеїв); водночас у Колонії - 57 будинків і 394 мешканці (364 лютерани,

7 греко-католиків, 10 римо-католиків, 8 іудеїв].

У 1952-му в Бандрові розібрали парафіяльну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, збудовану 1880 р. На її місці 1974 р. встановлено дерев’яну церкву, перенесену з Ясеня, в якій нині моляться римо-католики.

У селі збереглися понад тридцять традиційних дерев'яних бойківських хатин кінця XIX - початку XX століть. їх вважають найкращими уцілілими пам'ятками сільської забудови в Бескидах. Своєрідної чарівності селу надають численні, хоч і частково зруйновані, придорожні хрести.

Береги Долішні

Назва походить від слова берег, у значенні - край, кінець. За припущеннями, на терені села пролягали кордони королівських володінь Перемиського староства, до якого належали Береги. Село засноване на волоському праві 1532 р. на підставі привілею, виданого Зиґмундом Августом братам

Дмитрові і Стецеві. Входило село до складу т. зв. Стерв 'язької країни, очолюваної крайником - керівником країни - зі Стебника. На початку вісімдесятих років XVIII ст. австрійський уряд поселив тут німецьких колоністів. Так утворився присілок Сіі*енталь.

1921 р. у селі було 162 будинки і 1018 мешканців: 689 греко-католиків, 171 євангеліст, 136 римо-католиків, 22 іудеї. Німці покинули село під час ДРУГОЇ СВІТОВО! війни.

У західній його частині стоїть дерев'яна парафіяльна церква св. Михайла Архангела, збудована 1844 року. На утримання пароха і для потреб парафія мала 40 гектарів поля та 10 - пасовиськ. З 1951 року її приміщення використовували як магазин, а з 1973-го- як парафіяльний костел, найменований на честь Богородиці. При дорозі - мурована капличка XIX століття, покрита ґонтом.

Бистрий

Бистре заснували в XVI столітті як королівське село на волоському праві в рамках політики на заселення регіону, що її провадила королева Бона, отримавши Сам-бірську економію у посаг. Разом з дев'ятьма іншими селами волоського права Бистрий належало до т. зв.

ДОЬРООХбТН# ЯАТЄ/1Я ЛЮБИТьБОГ. за душпдстирювАнчфвфІ.О,'ГРИГОРІЯ М АНДИ,

УРЯДУВАННЯ К0М1ТЕТ08ИХ ЦЕРКОВНИХ П.Т.О/ІСКСИ МДТІШАК

ІВАНА КУНЦЯ К і ЛМИТРДГРИНЕВИЧ&пи№рішмонщх АН ДР1ЯДУБЕЙ і ДИИТРА ГРЙІШЧ ДОБРОВІЛЬНИМИ ДАТКАМИ$скгронадян.БСТРОГО ОСОБЛИВИМИ жертвами визначились:

• 86Н КОСТІ В —- (горішня часть іконостасу-ГрниьРІЗЕНЬ . —-—( два намісні образи V Олекса ЙЙПШДК -—-— ( образ с&. аИиколдя), Нбшкй ДУБЕЙ . (образ св APXНихділд V Олекса СУШИНСЬКИИ (образ нд Престо/іі

Нарися ШИМІН У___(пржжрасагол.Престола)

ПараскаТЕРЛЕЦЬКА З

освятигосподн/іювяшія БЛДГОЛІПІб ЛОНУ твоего."

Липецької країни.

1921 р. в ньому було 92 будинки і 469 мешканців: 451 греко-католик, 8 римо-католи-ків і 10 іудеїв. У міжвоєнний період тут діяли три водні млини і нафтова копальня. Також мешкав неабиякого хисту й працелюбності каменяр, який витесав чимало надгробків та придорожніх хрестів.

У центрі - парафіяльна дерев'яна церква Михаїла Архангела, збудована 1902 р. в народному українському стилі за проектом львівських архітекторів. Після 1951 р. не використовувалася і зазнала руйнування.

У Бистрому - один із найгарніших старих цвинтарів у Бескидах, де збереглося 13 оригінальних надгробків роботи каменяра невідомого походження. З однієї майстерні також сім кам'яних придорожніх хрестів. Бистрий разом із сусіднім Михнівцем становить унікальний осередок народного каменярства.

Вільхівці

Село засновано на волоському праві до 1589 року у володіннях Кмітів. Під кінець XIX століття тут існували два фільварки - в горішньому і долішньому кінцях села, корчма і млин. 1921 р. у Вільхівцях було 55 будинків і 309 мешканців: 279 греко-католиків, 24 римо-католики, 6 іудеїв. Після того, як терен віддали Польщі, в селі ніхто не поселився. Лише в шістдесятих після прокладення шосе в селі організували держгосп і звели робітничий готель.

Видрине

Видрине засноване до 1580 року Кмітами, ймовірно, в межах села Хревт. У 1921-му в ньому було 33 будинки і проживало 232 мешканці: 187 греко-католиків, 32 римо-католики, 12 іудеїв. Після виселення 1951 року ніхто тут не поселився. Від будинків збереглися тільки фундаменти.

Гошів

Назва села походить від імені Гош, Гошко. Дата заснування достеменно не відома. Писемна згадка про село є в документі про заснування Устрік Долішніх від 1509 р. У другій половині XVII століття власником Гошова був Сжі Себастіян. Пізніше село неодноразово змінювало власника. З уже неіснуючим нині двором у Гошові пов'язаний переказ про майже двокілометровий

Відгуки про книгу Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: