Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Коли всіх уже почастовано медом, молода виходить із-за столу, бере чорну курку та вішає їй на шию лучки калини. Потім вона передає курку дружкові, але не до рук йому, а в полу його одежі. Крім курки, дружко дістає ще пироги, що їх спекла того самого дня сама молода. їх мастять маслом та за кінці зв'язують по два вовняною ниткою. Звуть їх стуліні. цебто притулені один до одного. Явна річ, що про горілку також не забувають; її дають у пляшці, заткнутій калиною та колосками, перев’язаними червоною биндою. Иноді подають ше цілу нечену курку, а о західній Україні, замість звичайних пирогів, вареники з сиром, шо û також зв’язують по два червоною ниткою. Забравши все вищезазначене, дружко та молоді сідають на віз та їдуть до матері молодої запросити її та цілу родину до хати молодих; це й є те, шо звуть перезвою, а в східній Україні —пропоєм1“*. Иноді всі присутні беруть участь у цій делегації, в супроводі музиків та співів, та йдуть до хати молодої, несучи перед собою червоний весільний прапор.
В хаті молодої приймають делегацію з великою честю та садовлять за стіл. Дружко, або сам молодий, виймає пляшку з горілкою, вкидає у чарку три ягоди калини, наливає горілки та частує з цієї чарки батька й матір молодої. Братів та сестер молодої він частує з чарок, до яких він кладе по дві ягоди калини, а частуючи решту родини, він кладе тільки по одній ягоді,69. Потім молодий бере тещу під праву руку і урочисто веде її до своєї хати в супроводі цілого роду. Приданки у весь час співають відповідних пісень. Одна з цих пісень дуже точно зазначує, що зять іде рука в руку з своєю тещею тому, що з її дочкою він спить (Гадяцьк. пов).
У приході Корниці (на Сідлеччииі *70) та у гуцулів, у Галичині Эт|, саме тоді переносять придане молодоі до хати її чоловіка. Це випадки цілком виняткові, бо ж придане молодої, як ми це вже зазначили, має посилатися тоді, як молола від'їжджає з батьківської хати. Вже на початку цієї праці.
** Latitzki Johannr*. op. dt. 243 Не цьому кінчаються в кмикиі Лаэіиькогп епосі ерг «ємні іиодп весільим* іяичаіа на Україні. К<иія можна ииїдоірнти автора, що вій «а надто дбав про ге. щоб ирлипслаяи» украГясмс* іухомгмство мнгтваиги у с мнимим у вигляді, всг-глкн не можна відкидати наведення у ями» флатіа, tu« лмдаодятъ собі лідгьсрджеиня в при ця* Cj коняча ta Петра Могили {Суыювѵ Кі. нсторіи южиорусскняг свадебишіь обм-чаевк Кквск. Старина. XI. 512—ÔI4).
Чубинскій. op. ciL. IV, 578; Калнновсктй. op. cil.; Харьковскій Сборник. ПІ. 172 Про ритуальне яживаиия меду див : Сумцовъ, О свад обыч., 149—150.
Перезва - запросини перейти з одної дати до иншої; пропій — віддавати щось за горілку. m Хр Вовкова, Весілля у Бердичівському повіті (Рукопис). m Яичук. op. cit., 50
Я| Наука, вид М. Наумовича, 1889, VIII. 485.
коментуючи літонисний текст, ми зазначали, шо вираз іпатовського тексту «те, шо дають за неї», замінений у лаврентовській редакції словами: «те, шо дають для неї», не говорить про придане, але що цей внра.і треба розуміти як плату, шо II жених мас платити за дівчину. Наведені в нас вище два факти ніяким способом не можуть підірвати нашого твердження, яке й тепер нам здається цілком справедливим, уже з тої тільки причини, що ці факти цілком виняткові, і тому не можна їх вважати за пережитки якого-небудь стародавнього звичаю. Крім того, ми знаходимо їх на двох протилежних кінцях української території, і дуже можливо, що це просто випадкова річ. Нарешті, придане вже само по собі — як плата за молоду, яка забезпечуй її на випадок смерти її чоловіка, а також і на той випадок, коли б вона не схотіла зоставатися в його родині. Макс. Ковалевський дуже добре показав це в одній зі своїх праць про народи Кавказу
Коли перезва наближається до хати молодого, бояре беруть весільну корогву, махають нею над головами у всіх, що беруть участь у кортежі, а потім, згорнувши її, ховають. Ховається також і молодий У бойків, у Галичині, замикають навіть хатні двері, коли бачать, що наближається перезва, Пояснення цьому дає пісня, що Її співають перезвяне: «Вийди з комори, Оленочко, покажи твоє личенько миле родині; мати твоя заснула, а тебе викрали чужі люде, одвезли на конях; тепер мати їде їм наздогін» Далі мати молодої пропонує своєму зятеві коня осідланого та просить його повернути їй дочку, але, звичайно, зять на це не згоджується 73 Пісні розпитують також про самого зятя: «Ой що ж про це та й сказати, нігде зятя не видати? Чи він тещі налякався та від неї заховався? Не лякайся, зятю, не лякайся, за дверима від нас не ховайся! Нас, перезви, не багато, сотню коней нами взято!» Але зять не показується. Тоді пісні починають кепкувати з нього: «Зятенько нам налякався та в солому заховався. Миші там зашелестіли, чи ж вони його не з’їли?» Нарешті одчиняють двері. Виходить молода і починає обсипати всіх пшеницею, житом та вівсом. Иноді виходить і свекруха і, стоячи на порозі, обмінюється хлібом з матір'ю молодої, потім цілується з нею та заводить до хати. Иноді виходить молода, переодягнена хохою, цебто якимсь чудиськом, а то ще замісць неї або замісць молодого (це правдоподібніше), якого пісня увесь час просить з'явитись, виводять тура. Звичайно, це один з боярів, смішно вдягнений по-жіночому або ще якось инакше. На жаль, ми не могли знайти детального опису цього маскараду ні в одному з тих джерел, що ми ними користалися для цієї праці. Кати зважати на ім’я, то мова тут про бика п43. ЙнодІ замісць бика виводять німця — грубо зроблена солом’яна фігура, вдягнена в лахміття, з великим фалосом. Фігуру цю показують глядачам у супроводі дуже безсоромних рухів, яким дають цинічні пояснення . Гості, дивлячись на цю фігуру, співають: «Це не наша дитина, це обман; її нещастя (phallus) довге, аж по коліна» 276. Фігуру цю демонструють
