Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Иноді приносять також до хати сорочку молодої, щоб показати її всім присутнім; це викликає таке саме буйне виявлення радощів, як і в попередньому випадку: голосно кричать, співають, скачуть по лавах тощо. Потім посилають сорочку до матері молодої і т. д. з додержанням того самого порядку, що ми його тільки що описали 1ІА.
Але коли зводини відбуваються те вночі, то другого дня дають молодим лежень, спечений разом із короваєм. Найчастіше його приносять ше в комору. Потім молоду покривають наміткою з червоною биндою та ведуть до хати. Привітавши все товариство в хаті, молода йде до криниці по воду і дає свекрові вмитися, а иноді по черзі й цілій родині. На Сідлеччині, коли молода йде до криниці, бояре всіма способами намагаються перешкодити їй набрати води. Ми дамо пояснення ритуального значення цього звичаю, як будемо говорити про весілля у болгарів; а тепер ми обмежимося лише цитатою з праці Яичука, який дуже правдиво спостеріг, що ритуальний характер цього звичаю дуже добре зазначений таким фактом. Коли на власному обійсті нема« криниці, то власнику криниці, що з неї взято воду, посилають дарунки, які складаються з хліба, рушника та дрібних грошей.
Після виконання щойно наведених звичаїв, чи то вночі, чи вдень, бояре в супроводі дружини негайно ідуть до хатн молодого та ставлять корогву, цебто весільний прапор. Беруть для того довгого дрючка та чіпляють до нього на кінці червону запаску або щось инше з тканини тої самої баран, наприклад хустину або пояс. Зверху прив'язують пучок калинових ягід та барвінку. Корогву ставлять чи то на стрісі хати, чи перед ганком, і після того молодий частує всіх бояр горілкою, а молода пришиває до їх шапок червоні биндн. Значна частина членів цієї делегації мусить додержувати варти коло корогви, зостаючись перед ганком, аж поки не настане ніч, щоб ніхто не вкрав весільного прапора, бо коли б це сталося, молодий мусів би платити викупне. Знову маємо звичай, аналогічний до перейми та инших звичаїв, що в них виявлені права, які мала на дівчину ціла парубоцька громада. ИнодІ замість корогви просто закидають на стріху червоний пояс або начеплюють його збоку на комин. Роблять ще більше: починаючи з цієї хвилі, всі пляшки, що в них подають напої, оздоблюють червоними грознами калини та перев'язують червоними нитками. Червоні стрічки мають не тільки на шапках бояр, але й на хустках свах, снідальниць та взагалі всіх жінок, присутніх на весіллі. Старший боярин з свого червоного пояса робить шарф собі через плече, у всіх червоні стрічки, бояре підперезуються червоними поясами,— словом, червона барва панує скрізь.
Щодо корогви, цього загального для всіх слав’янських народів весільного прапора, то, здається, пін являє собою ще пережиток иншого звичаю з початку XVII століття, який продовжує колишнє публічне демонстрування сорочки молодої.
«Другого дня, — оповідає Боплан,— представляють иншу, також приємну комедію, шо мусить здаватись надзвичайною тим, хто її не бачив; в рукава сорочкн просувають палицю, вивертають сорочку і носять її, як прапор, по вулицях міста з великою урочистістю, як ознаку, шо має почесні сліди бою, щоб усі були свідками дівоцтва молодої; всі весільні гості йдуть за цим прапором з музиками, співаючи, танцюючи в цій процесії ліпше, ніж коли... обходять ціле місто, а ціле населення збігається на гомін га йде за процесією, аж поки вона не вернеться до господи молодого*245,
Червона барва в цьому разі, здається, має однакове значення у всіх слав'янських та арійських народів, як і взагалі у всіх народів земної кулі.
Beauplan, Description de l'Ukraine. 126—127.
Червона барва веселить і посилю« почуття; червоне було скрізь та в усі епохи епітетом сонця, як у найстародавніших народів, так і в сучасних дикунів; червона барва означає принцип плідности та відтворення в природі. Фалічні фігури, що являли собою негерських богів і які можна було бачити на світовій виставі в Парижі 1889 p., були цілком або частково мальовані червоною барвою. Фалічні камені та дрючки, що символізують Сіву, або Магадеву, Індії, також мальовані червоним. В Індії молода сиділа на воловій шкурі, мальованій червоною барвою, греки та римляне вкривали шлюбні ліжка червоними тканинами. Клали також пурпурову одежу вздовж доріг24*. Цю барву знаходимо також у священного бика пагоди Сюра (Surat), на стародавніх статуях Вакха, що у греків собою втіляв Магадеву, на лріапічних фігурах, що їх ставили на полях стародавньої Італії. Фалос, що його носили на Діонісових святах, був мальований червоним, і Тибул казав (Carmen, t. 1, cl. І, v. 17): Pomonisque ruber custos ponatur in hortis terrcat ut salva falce Priapus aves 247. Шлюбний серпанок (flamenum) у римлян був червоний, і це в наш час можна бачити в Болгарії, Греції, Буковині тощо. В старовину в Німеччині носили червоний прапор на весіллі, а розмаринові весільні букети і тепер перев’язують червоною ниткою 24®.
В разі, коли молода не заховала до шлюбу дівоцтва та коли це стало відомим товариству, всі весільні церемонії набирають иншого характеру. Передусім молода, виходячи з комори, позбавлена права співати пісню калини. Коли б випадково їй пощастило одурити товариство та проспівати цю пісню, то це могло б накликати ріжноманітні нещастя як на неї саму, так і на цілу її родину та для всіх тих, кого молода хотіла б зробити нещасливими; для цього їй досить тільки було б подумати в цю хвилину про них. Далі їй приходиться вислухувати дуже неприємні слова про неї в піснях, яких співається в цьому випадку:
Говорили люде.
Що Маруся
