Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

матросів, і вони вирішили виступити на стороні Центральної Ради. * Негативне став/іення українського уряду до своїх частин, як, наприклад, відмова постачати одяг і харчі, могло спричинитися до проголошення нейтралітету деяких частин. Роман Млиновецький. Нариси з історії українських Визвольних. Змагань 1917–1918 pp. — Торонто, 1970, друге видання, т. І, ст. 315–316, 351–352. Інший автор пише, що нейтральність викликало незадоволення Центральною Радою з огляду на нерішучість та її соціально-економічну політику. Михайло Френкін, цитована праця, ст. 59. ** Згідно з одним радянським джерелом, крім Богданівців на допомогу повстанцям в Арсеналі також прибули козаки з полків ім. T. Шевченка й Сагайдачного. Ю. Г. Чайковський. На київському Арсеналі. Боротьба за перемогу радянської влади на Україні.— Київ, 1957, ст. 113. Інше джерело подає, що з полку ім. Сагайдачного на допомогу арсенальцям прибув цілий курінь з 450 козаків під командуванням більшовика С. Міщенка, якого було призначено комендантом арсенальського гарнізону. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні, цитована праця, т. І, ст. 308, т. II, ст. 51. *** Тоді українці почали прочищувати будинки у "фронтовій смузі" обшуком помешкань, щоб усунути загрозу засідок ворога. ">[38в * ** ***]

На третій день боїв на допомогу київським оборонцям прибув Слобідський Кіш. Хоч сили українців тепер були краще зорганізовані і почали підходити до справи по-діловому, вони були замалі, щоб придушити повстанців В різних частинах міста "невеличкі більшовицькі відділи нишпорять по вулицях Києва, скритно нападаючи на наші стежі та захоплюючи їх до полону… На вулицях порожнеча. Інколи на перехресті вулиці спиняються якісь озброєні люди, невідомо, чи наші, чи ворожі стежі, які, побачивши нас, хутко зникають, немов провалюються під землю".[39]

Вироблений українцями план передбачав "дістати сполучення з оборонцями Ц. Ради, розірвавши вороже кільце, яке їх оточувало, не дати тим більшовикам, які наступали з Подолу, сполучитись з тими, які наступали з товарової станції, й розбити окремі більшовицькі частини. План цей дуже скоро почав переводитись. 3-тя сотня стрільців під командою Чмоли, поділившись на кілька груп, почала свій наступ. Атакою в багнети взято було Старокиївський участок, який боронила сильна залога, озброєна кулеметами й рушницями, потім так само було взято готель "Прага", Сотник Кучабський боронив будинок семінарії, який весь час обстрілювали й штурмували більшовики з Подолу". Наступного дня. 1 лютого, "сотник Кучабський штурмом узяв гору Щекавицю, при чім полягло коло 150 більшовиків, і очистив Подол від банд аж до контрактового будинку, в той час, як вільні козаки з одним панцерником повели атаку по Александровській вулиці". Прибулий Слобідський Кіш і частини Січових Стрільців з боєм проклали собі шлях "через зайняті вже більшовиками Никольську й Передмостну Слобідки, причім Січові Стрільці сміливою атакою здобули Миколаївський міст і на ніч 2 лютого були вже в Києві". Наступного дня, 3 лютого, очищено від червоних бійців Печерськ і в ніч з 3 на 4 лютого разом з Вільними Козаками і Слобідським Кошем здобуто штурмом Арсенал. "Біля 300 більшовиків було вбито, стільки ж взято в полон… Було захоплено й товарову станцію. Водопровід і електричну станцію відбито від більшовиків і пущено в рух".[40 * **]

Коли взяти до уваги невелику кількість вірного Центральній Раді війська і обставини, в яких їм довелося вести бої з повстанцями, можна зробити висновок, що тільки їхнє завзяття не допустило до негайної катастрофи. "Українські вояки, — пише Д. Дорошенко, — які боролися за Ц. Раду, почували себе немов у ворожому місті, в їх стріляли з вікон і з дахів будинків. А деякі "нейтральні" військові частини, свої ж таки українські полки, продавали або просто передавали повстанцям зброю, набої і харчі. Київська рада робітничих депутатів, щоб допомогти більшовикам, проголосила загальний страйк. Перестала працювати електрична станція і водопровід, місто залишилось без світла і без води".[41]

Хоч Арсенал перейшов в руки українців, бої в інших частинах міста не припинялися. Артилерійським вогнем більшовики обстрілювали Бесарабську і, як згадує учасник стежі, "стріляють на всіх кінцях Києва".[42] Наступного дня, після захоплення Арсеналу, бої точилися в його околиці, й українці відбили від повстанців Царський Сад. Продовжувалися вони і на шостий день повстання без упину. Того дня більшовики захопили Міську Думу і зосередили свій вогонь на Хрещатик. Наступного дня українськ. "частини відбили Ботанічний Сад і змусили більшовиків відст^?і5іти в напрямку залізничного двірця. Успіх українців був тимчасовий, бо перегрупувавшись, більшовики верталися на свої попередні позиції. Для українців вже не було несподіванкою на сьомий день боїв, коли в "очищеному" від більшовиків районі "раптом з подвір'я якоїсь кам'яниці нас обстрілюють рушничним вонем".[43] На десятий день боїв українське військо з урядом відступили в напрямку Святошино. Столиця України перейшла до рук більшовиків. Український уряд, внаслідок своєї "антимілітаристичної" політики, не мав ні свіжої сили, ні готових резервів, щоб думати про дальші змагання за Київ. Ті частини, що ще існували, стримували наступ червоної гвардії, яка поспішала на допомогу київським повстанцям.

Ще 27 січня відділ Знаменського зайняв Конотоп, а 28 — Бахмач. Тут об'єдналися відділи Михайла Муравйова, Єгорова, Знаменського й Кудинського і, з призначенням 29 січня Муравйова головнокомандуючим, ці відділи було переформовано в три армії. Першу армію, що складалася головно з московських