Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Хоч головні сили повстанців зосередилися в Арсеналі, бої розгорнулися майже в усіх районах міста. "То тут, то там виростали мов з землі банди повстанців, які обстрілювали українських вояків. Крім Гечерська, виявились ще інші осередки повстанців — на Подолі і в районі залізничної станції. Для того, щоб скрізь поспішити, в оборонців не вистачало сил.
Було озброєно навіть всіх служащих військового міністерства, перекидувано невеличкі відділи з одного району в другий, але тяжко було опанувати всю територію великого міста". Ефективність боротьби з повстанцями утруднював і той факт, що обороною Києва керували два центри: штаб Михайла Ковенка на Миколаївській вулиці і штаб М. Шинкаря на Лютеранській.
"Головною прикметою цих боїв була повна неможливість провести межу, по якій іде бій. Бої вибухали несподівано там, де починали стріляти на українців інсургенти, які просмикувалися дуже легко по цілому Києву, бо Ц. Рада не розпоряджалась вистачаючими силами, щоб надійно охороняти місто, а за весь час боротьби не видала ні одного наказу, який би дав право її військам провадити ревізію серед мешканців Києва. Так що в перерві бойових сутичок по тих вулицях, по яких не літали кулі, обивателі пересувалися цілком свобідно, ніким не запитувані, не ревідовані".[34]
В перший день боротьби повстанці захопили Печерськ. При цьому варто зазначити, що виступ місцевих більшовиків був повною несподіванкою для української влади. "Того дня, — пише начальник зв'язку Генерального Штабу полковник Козьма, — я відбував свою фахову роботу в помешканні Ген. Штабу (на Бібіковськім бульварі, ч. 10). Раптом будинок затрусився, немов в гарячці, задзвеніли шиби, з подвір'я донеслися настрашені зойки. Я покинув роботу і вибіг на вулицю. Бачу, наше начальство вишикувало на площі 4 гармати і відчинило вогонь. В постаті команданта пізнаю майбутнього нашого героя сотника Савинського. Дізнаюсь від нього, що більшовицькі гармати розташовані на залізничнім двірці і в Кадетському парку. Гарматний герць тривав щось 10–15 хвилин і скінчився на честь і славу української зброї. Більшовики примушені були на цей раз замовчати і сховатись".[35]
В дійсності, повстанці продовжували свої операції, і вже наступного дня вони захопили товарну станцію і повели наступ по Великій Васильківській і Хрещатику.[36] Як пише далі полковник Козьма: "На розі Фундукліївської і Хрещатика я спостеріг кулеметну стрілянину з 4-го поверху кам'яниці, вогонь був скерований на наш будинок, ч. 10. З вулиці наш будинок займав загальний відділ, який був тоді підпорядкований поручникові Гудимі, мій відділ виходив на подвір'я, наді мною, на один поверх вище, містився кабінет військового міністра. В більшій небезпеці був культурно-інформаційний відділ сотника Дяченка, який містився в партері, та який опинився під небезпечним обстрілом. Очевидно, більшовики були прекрасно поінформовані про розташування Генерального Штабу…"[37]
Згодом повстанці розпочали операції на Подолі і "озброєні банди рушили звідти на Старе Місто й захопили Старокиївський поліцейський участок і готель "Прага". Біля будинку Ц. Ради з усіх боків повстало вороже кільце, яке грозило звузитись і, оточивши з усіх боків оборонців українського уряду, — знищити їх".[37а] В той момент "лише два міських квартали відділяли червоногвардійців від резиденції Центральної Ради".[37б * **] Січові Стрільці перебували в будинку духовної семінарії, розташованому на високій горі Щекавиці, або Олегівці, яка панує над цілим Подолом. "Перші два дні Січові Стрільці не зовсім ще розбиралися в складній ситуації, хто з ким б'ється, чи це іде якась внутрішня боротьба українських партій між собою, чи це ворог зовнішній виступає проти українського уряду. На третій день, коли становише стало дуже небезпечним, Січові Стрільці виступили їм на поміч".[38]
Не тільки Січові Стрільці не розбиралися в критичній ситуації в столиці. "Один із куренів Богданівського полку, який повернувся до Києва ще перед повстанням, під командою прапорщика Калиниченка, приєднується до більшовиків і обсаджує Арсенал",[23] Очевидно, саме завдяки зв'язкам з тим куренем, більшовикам вдалося перевезти з його казарм до Арсеналу всю зброю, що її Центральна Рада конфіскувала ще 5 січня. "Інші курені вагаються й не знають, на чий бік стати, бо їм відомо, що полк ім. Т. Шевченка з полком ім. гетьмана Сагайдачного оголосили нейтралітет. Полуботківці й курінь матросів мітингують".
