Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Хто ж був цей воєначальник Петро Болбочан, який прикривав відступ української влади і військ із столиці? Чому дехто вважає його "цікавою індивідуальністю", інші — "видатним військовим діячем", а ще інші — зрадником?[1][1а][1б *]. Як це сталося, що заслуженого українського старшину й командира однієї з найкращих частин Запорозького Корпусу за наказом своєї ж влади було розстріляно як найгіршого злочинця? Чому ще й тепер сама згадка про полковника Болбочана часто викликає суб'єктивні дебати?
Мало що відомо про молоді літа Петра Болбочана. Народився 5 жовтня (по ст. стилю) 1883 року в селі Гіждеу Хотинського повіту на Бесарабії, де його батько був священиком. З того родинного середовища він виніс свою українську національну свідомість. Петро Болбочан навчався у Кишинівській семінарії, а 6 серпня 1905 року вступив до Чугуївської юнкерської школи, яку закінчив у ранзі підпоручика. В тій же школі він створив український таємний гурток, за що його могли усунути від навчання,[1в] В ранзі молодшого старшини 20 вересня 1908 р. Болбочана призначили до V роти 38-го Тобольського полку. З 12 грудня 1909 року він тимчасово виконував обов'язки полкового ад'ютанта. До своїх попередніх обов'язків повернувся 20 січня 1910 року. У 1912 році Болбочана підвищили до рангу поручика. Напередодні Першої світової війни 12 грудня 1913 року він вже був ад'ютантом 38-го Тобольського полку під командою полковника генерального штабу М. М. Ейгеля[1д]. Як пише учасник тих подій, особистий знайомий Болбочана, політичний діяч Сергій Шемет, полковник Ейгель був видатним військовим теоретиком, автором підручників в ділянках тактики і фортифікації, якими користувалися в багатьох російських школах. З того він робить висновок, що "служба під командою Ейгеля була для Болбочана продовженням теоретичної військової науки і доброю практичною школою".[1 г] Болбочан мав намір вступити до військової юридичної школи, але на перешкоді цьому стала війна.
Період мобілізації, як зазначає С. Шемет, дав Болбочанові великий досвід, бо в той час командир полку "займався виключно підготовкою свого кадрового Тобольського полку. Організація ж двох запасних полків і маршових рот лежала цілком на плечах ад'ютанта".[2] Під час війни Тобольський полк у складі 5-го армійського корпусу, що перебував у Люблінській губернії, дійшов до Ярослава на Сяні, а згодом його перекинули в напрямку Рави-Руської, Гройці на допомогу армії, що боронила Варшаву, В лютому 5-й корпус перевели до Свєнцян, щоб стримати в тому районі прорив німців. Звідтіля полк перевели на Мінський фронт. Під Нарочем 4 квітня 1916 року Болбочана було поранено в груди. В жовтні, після медичної опіки, він повернувся до полку, що перебував на позиціях під Берестечком. Тоді Болбочанові доручили "реорганізувати і дисциплінувати поповнення, яке з початку революції почало прибувати на фронт з поганою виучкою, недисципліноване і часто вкрай розагітоване тиловими демагогами, Це доручення дало Болбочанові добрий досвід в тому, як треба боротись з анархією в війську".[3]
В організації українського війська Болбочан почав брати участь в серпні 1917 року, коли на фронт прибув перший український полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького, що увійшов до складу 5-го корпусу. Поява на фронті українського полку, з одного боку, викликала велику сенсацію, а з другого — ворожість росіян "різного кольору", які вважали, що формування українського війська виступає домінуючою ознакою творення української державності, "Полк прийшов без всякого майна і знаряддя, — пише С. Шемет, — і ніхто не хотів йому постачити потрібного. Під командою Болбочана саме тоді був обоз 5-го корпусу і це дало йому можливість допомогти Богданівцям організуватись і оборудуватись",[4] Важко встановити, чи дійсно саме тоді у Болбочана з'явилася думка виділити з 5-го корпусу всіх українців і сформувати з них нову частину, як твердить С. Шемет, чи цей процес був тільки продовженням українізації частин, розпочатий з наказу секретаріату військових справ. Відомо тільки, що після довгих заходів у Києві 4 листопада 1917 року генеральний військовий секретаріат "видав нарешті іменем Центральної Ради наказ, яким затверджував формування 1-го Республіканського пішого полку, а командиром його призначував підполковника Петра Болбочана. З корпусу виділилось і увійшло в цей полк 5000".
